Зі своїм чоловіком Дмитром я в шлюбі вже 30 років. Колись саме він вмовив мене дачу купити. Страшенно хотів жити на природі. Та зараз він так змінився, ви не уявляєте. Його туди неможливо витягти вже дуже давно.

Щойно ми придбали той будинок, Дмитро обіцяв зробити там ремонт. Та руки в нього до цього так і не дійшли. Навіть не почав, лиш розповідав, що згодом. Чи вигадував байки про те, що зараз на це недоцільно витрачатися. Спочатку мене це не хвилювало. Мала чимало клопоту вдома.

Та з кожним роком мені дедалі більше кортіло частіше знаходитись на природі. Мріяла мати свої грядочки, квітники. Тому врешті почала сама їздити на нашу дачу. Крім того, діти вже повиростали й зі мною їм зовсім не цікаво. 

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Так якось саме на дачі я познайомилась з Петром, нашим сусідом. Який він ґазда, ви б бачили. Перетворив свій старий будинок на райський куточок. Він залишив дітям свою квартиру і вже давно на дачі й живе. Дружина його виїхала до Італії і там собі іншого знайшла. Так ми й почали спілкуватися. І поступово Петро став мені з господарством допомагати. Він все лагодив, переробляв, фарбував і навіть грошей за це брати не хотів. А якось запропонував:

 – Переїжджай і ти сюди. Будемо разом жити!

  – Та як? В мене ж чоловік!

 – Ти ж сама кажеш, що ви вже чужі і його крім телефону і телевізору нічого зовсім не цікавить!

Я не знала, що на це казати. Та з кожною зустріччю ми ставали ближчими. Утім покидати свого Дмитра я не хотіла. Є чимало речей, за які я вдячна йому, та й в нас діти. Вони цього не зрозуміють. Та ми давно вже просто друзі, котрим зручно під одним дахом жити. Навіть нормально не спілкуємося.

Ось так, вже десять років я маю двох чоловіків. Одного вдома, іншого на дачі. Розумію, що це ненормально. Але відмовлятися від когось з них не хочу. А ви як би на моєму місці вчинили?