Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • -Катрусю, дякую, я твоя боржниця. Які гулянки, я помитися й поспати. Поводитимуся добре. -Так, якщо ти будеш у них, то вона сказала тобі доїсти борщ і печеню, але з умовою, що ти помиєш каструлі. І ось Оленка нарешті в квартирі Алли, вони з нею були знайомі, навесні у Каті був ювілей, тридцять років дівчині було, і вони там з Аллою та її чоловіком Олегом, і з їхньою мамою, добре спілкувалися. Всі один одному сподобалися, тому Алла і дозволила пожити у них два дні.

-Катрусю, дякую, я твоя боржниця. Які гулянки, я помитися й поспати. Поводитимуся добре. -Так, якщо ти будеш у них, то вона сказала тобі доїсти борщ і печеню, але з умовою, що ти помиєш каструлі. І ось Оленка нарешті в квартирі Алли, вони з нею були знайомі, навесні у Каті був ювілей, тридцять років дівчині було, і вони там з Аллою та її чоловіком Олегом, і з їхньою мамою, добре спілкувалися. Всі один одному сподобалися, тому Алла і дозволила пожити у них два дні.

Viktor
11 Травня, 202611 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до -Катрусю, дякую, я твоя боржниця. Які гулянки, я помитися й поспати. Поводитимуся добре. -Так, якщо ти будеш у них, то вона сказала тобі доїсти борщ і печеню, але з умовою, що ти помиєш каструлі. І ось Оленка нарешті в квартирі Алли, вони з нею були знайомі, навесні у Каті був ювілей, тридцять років дівчині було, і вони там з Аллою та її чоловіком Олегом, і з їхньою мамою, добре спілкувалися. Всі один одному сподобалися, тому Алла і дозволила пожити у них два дні.

Нарешті закінчився робочий тиждень. Вечір п’ятниці, як маленьке свято, а попереду вихідні, які мали бути чудовими!

Оленка потяглася – засиділася на роботі. Всі вже пішли, пора і їй додому.

Вона вимкнула комп’ютер, перевзулася і тільки взялася за сумочку, як раптом пролунав телефонний дзвінок.

Оленка глянула на екран. Це була власниця квартири, яку вона орендувала – Маргарита Павлівна.

-Я вас слухаю, – здивовано запитала Оленка.

-Олено, дитинко, я до тебе з великим проханням! – сказала в слухавку Маргарита Павлівна. – Ти не могла б на вихідних у своїх подруг пожити?

Справа в тому, що до мене щороку приїжджає моя давня приятелька і завжди зупиняється в мене. А цього разу вона з сином буде. Він проїздом тут і два дні пробуде. Річ у тому, що він не переносить шерсть, а ти ж знаєш, що в мене Муся…

-То давайте мені Мусю на два дні і без проблем, га?!

-Ой, а як же я без своєї дівчинки?! Я й не засну без неї, переживатиму, як вона там у тебе! Ні, ні, це не варіант…

-А мені, значить, шукати, де бути ці дні – варіант?! – подумала про себе Оленка. – Ось так легко й просто – звільни на два дні, а мої речі, а мій особистий простір?

А якщо відмовити їй, вона просто виставить мене, а ця квартира для мене дуже зручна, й недорого, і робота поруч, на транспорт витрачатися не треба.

Господи, коли я вже зможу собі хоча б студію придбати?!

-Коли вони приїжджають?

-Через дві години.

-Ну, супер! – подумала Оленка й не стрималась:

-Маргарита Павлівно, а раніше не можна було мене попередити?

-А раніше я забула, добре що донька зателефонувала і спитала, чи приїхала Ольга Валеріївна з Павликом. Ти можеш ключі не залишати, у мене є запасні. Ольга в мене, мабуть, залишиться, а Павлик до тебе поїде.

Оленка засмучена присіла на стілець і почала дзвонити Каті, своїй приятельці та коліжанці. Коли вона пояснила їй ситуацію, жінка промовчала секунду, а потім, вибачившись, відмовила.

-Олено, не ображайся, але ж ти знаєш, який мій Славко, бабій?!

-Все, Катю, без проблем, – вона й забула, що її чоловік не стільки бабієм був, як сама Катя ревнувала чоловіка до всіх неодружених жінок.

-Стривай, я зараз подзвоню сестрі, вони збиралися на тиждень до батьків чоловіка. Якщо що, то поживеш у них. Ти ж пам’ятаєш Аллу? Чекай, я передзвоню тобі.

Вона зателефонувала хвилин через десять. Олена вже йшла до свого будинку. Треба було взяти чистий одяг, зарядку для телефону, бриджі з футболкою. Та й прибрати розкидані сьогодні поспіхом, речі.

-Оленко, Алла залишить ключі у сусідів, бо вони через п’ять хвилин виїжджають! Дивись, я сказала, що ти серйозна, не влаштовуй там гулянок. Адресу зараз надішлю, – сказала вона.

-Катрусю, дякую, я твоя боржниця. Які гулянки, я помитися й поспати. Поводитимуся добре.

-Так, якщо ти будеш у них, то вона сказала тобі доїсти борщ і печеню, але з умовою, що ти помиєш каструлі.

-Добре!

І ось Оленка нарешті в квартирі Алли, вони з нею були знайомі, навесні у Каті був ювілей, тридцять років дівчин було, і вони там з Аллою та її чоловіком Олегом, і з їхньою мамою, добре спілкувалися. Всі один одному сподобалися, тому Алла і дозволила пожити у них два дні.

У квартирі було трохи неприбрано, це як завжди після від’їзду буває – розкидані домашні речі, іграшки дівчаток, на кухні в мийці замочений брудний посуд.

Оленка прибрала, помила посуд.

Потім набрала ванну і вирішила розслабитись.

Вдягла навушники і лягла в пінну воду. Добре! Так непомітно вона пролежала з годину, потроху підливаючи воду.

Вийшовши з ванної, вона закрутила рушником волосся і пішла поставити чайник.

Оленка зайшла на кухню й застигла на порозі!

На столі стояла хлібниця з нарізаним хлібом, у мийці брудна тарілка й ложка з виделкою, на плиті стояла каструля…

Оленка підійшла, доторкнулась – ще тепла. І раптом вона почула звук телевізора, який хтось увімкнув.

-О, Господи, – прошепотіла дівчина. – Тут хтось є…

Вона злякано побігла у ванну і тільки й встигла накинути халат, як у двері хтось постукав.

Олена аж застигла від несподіванки. Вона не знала, що їй робити…

-Алло, ти довго ще хлюпатимешся, мені з дороги теж помитися хочеться. І де всі решта? – раптом почула вона.

Оленка обережно визирнула в коридор. Там стояв високий, мужній чоловік, чимось схожий на чоловіка Алли.

-А ви хто?

-А ви хто? – своєю чергою, запитав він.

-Олена, приятелька Каті. Алла, поки вони у від’їзді, дозволила мені два дні пожити тут. А ви…

-Я молодший брат Олега, Валерій. Ось з рейсу приїхав, а в нашому будинку гарячу воду відключили, я через дорогу живу, от і прийшов до них помитися, ну заразом і поїв. А ви все у ванні. Налякав вас?

-Взагалі-то дуже, думала заліз хтось, але чому тоді їли так спокійно? – і вона засміялася.

-Смішна ситуація, а ви хіба не чули, як я у двері дзвонив, потім ключ запасний дістав, добре, що знав де він лежить.

Вона дістала з кишені навушники й увімкнула. Голосно заграла музика.

-Тепер зрозуміло. Гаразд, я піду помиюсь, а потім, якщо ви не проти, чай разом поп’ємо, познайомимося нарешті ближче, ну і перейдемо на ти!

До речі, розкажеш, чому ти в Алли з Олегом на квартирі опинилась…

Так випадково познайомилися дві, як з’ясувалося, самотні людини.

Валерій розповів, що рік тому розлучився з дружиною, з якою вони прожили менше року.

Їй не подобалися його далекі рейси, вона поставила йому умову: або вона, або його робота.

-Якби була дитина, то діло таке, допомога й таке інше, – сказав Валерій. – А так, вона до тридцяти років народжувати виявлялася, не хотіла.

Якщо чесно, я в неї і не запитував про дітей, думав, як усі нормальні жінки, і вона хоче повноцінну сім’ю з малюками.

Але я помилився в ній, вона в мені, от і розлучилися. А ти, Олено, як ставишся до дітей, чи спочатку для себе пожити хочеш?

-Я тільки й роблю, що для себе живу вже двадцять шість років. А вийшовши заміж, одразу хочу двох, дівчинку й хлопчика, ну а там кого Бог пошле.

Валерій усміхнувся, задоволено потираючи руки.

Йому одразу сподобалася ця мила молода жінка, навіть без будь-якої косметики. А яка вона, напевно, красуня, коли очі підведе.

І він одразу вирішив, якщо вона самотня, то він точно буде залицятися до неї.

Взаємна симпатія вирішила всі питання і незабаром уся родина, включаючи й Катю, сміялася над ситуацією, пророкуючи молодим щастя.

Бо їх звів смішний випадок, або навіть сама доля подбала про їхнє щастя…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

Доброго вечора, родино! — вигукнула свекруха. — Андрійку, став чайник! Невістко, присядь, маємо до тебе велику справу. Державної ваги, можна сказати! Світлана сіла навпроти. — Слухаю вас, Ніно Василівно. Що за справа? — голос Світлани був рівним, як лінійка. Андрій метушився біля плити, брязкаючи горнятками. Він не дивився дружині в очі. — Ой, дитинко, ми тут із Андрійком подумали. Життя зараз непевне. Нащо грошам на рахунках гнити? Інфляція їх з’їсть, і не помітиш! А в мене квартира — центр міста, сталінка, стелі високі. Але ж ремонт там ще з часів царя Гороха не бачила стін свіжих. Ми вирішили: зробимо там «цукерочку»! Ніна Василівна виклала на стіл аркуш паперу, списаний цифрами. — Ось, я вже і з майстрами переговорила. Балкон винесемо на два метри, зробимо там тобі кабінет, Світланко, будеш свої папери перебирати. Кухню з вітальнею об’єднаємо. І головне — житимемо всі разом! Я за Андрійком пригляну, тобі допомагатиму. Грошей твоїх якраз вистачить на все найкраще. Ну, що скажеш? Правда ж, ми з сином молодці, таку ідею вигадали? Світлана повільно перевела погляд на Андрія. — Андрію, це справді твоя ідея? — запитала стривожено вона
Я пам’ятала це. Не тому, що мене хтось просив запам’ятати – просто так влаштована голова, яка бере на себе все господарство: вона зберігає чужі смаки краще, ніж зберігають самі їхні носії. Наталя ніколи не привозила продукти. Один раз, на сьоме літо, привезла коробку цукерок і пакет соку. Поставила на стіл з видом людини, яка зробила щось значне. – О, класно, – і взяв цукерку. Я налила сік у склянку і промовчала.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes