Аліна та Семен повернулися додому від батьків чоловіка. Повернувшись, Аліна відразу ж почала готувати вечерю, а Семен поїхав до її батьків за дітьми. Через годину, Семен з дітьми повернувся. Дітлахи одразу побігли у кімнату, а чоловік зайшов до дружини на кухню. – Щось сталося? – захвилювалася дружина, помітивши, що чоловік дуже засмучений. – Сталося… Біда у нас, – майже плачучи промовив Семен. – Ну, говори! – поквапила його Аліна. – Мама повідомлення прислала, – сказав Семен, дістав з кишені свій мобільний, відкрив на ньому повідомлення і передав телефон дружині. Аліна взяла телефон, прочитала смс, і остовпіла від прочитаного
Аліна та Семен щойно повернулися додому з невеликого села, куди вони їздили на день народження батька Семена. Настрій у Аліни після цієї поїздки, як завжди, був не дуже добрий.
Так вийшло, що вся рідня чоловіка жила у селі, і лише Семен, закінчивши університет, залишився у місті. Там же він зустрів Аліну – студентку юридичного факультету. Вони одружилися і тепер виховували доньку восьми років та п’ятирічного сина.
Старший брат Семена – Віктор – залишився у селі, одружився, вони з дружиною збудували будинок, народили трьох дітей.
Коли Семен із сім’єю приїжджав до батьків, старший брат посміювався з нього:
– Ну, Семене, коли мене наздоженеш? Справжній чоловік має збудувати будинок, посадити дерево, виростити сина. Я вже все це зробив, а ти живеш у квартирі в дружини у приймаках. Ну і навіщо тобі це місто?
Зоя, дружина Віктора, також з деякою зневагою ставилася до Аліни. Подумаєш, сидить у якійсь юридичній конторі, папірці з місця на місце перекладає. Інша справа вона, Зоя, працює бухгалтером в адміністрації району, господарство у неї велике, дітей троє – Вірі та Наді тринадцять, а молодшому Васильку – вісім.
Аліна із задоволенням обмежилася б привітанням родичів по телефону, але свекруха перед кожним святом дзвонила Семенові і просила, щоб вони приїхали і обов’язково привезли онуків.
Іноді Аліні вдавалося знайти причину не відвідувати сімейні застілля, а дітей вона взагалі намагалася залишати у своїх батьків, щоб не вимотувати їх довгим шляхом.
От і цього разу вони їздили одні і правильно зробили, бо погода була жахлива – спочатку пішов дощ зі снігом, а наступного дня всі дороги замерзли. Від села до міста Аліна з Семеном добиралися замість звичайних двох годин майже три.
Повернувшись, Аліна відразу ж почала готувати вечерю, а Семен поїхав до її батьків за дітьми.
Приїхав він із поганою новиною. Йому зателефонувала мати: з Віктором та Зоєю сталася біда, коли вони поверталися на машині додому. Їх не стало…
Постало питання: що робити з дітьми?
З’ясувалося, що ніхто з рідні не хотів брати на себе відповідальність за дівчаток-підлітків та маленького Василька.
Коли Семен повернувся додому (Аліна не їздила на жалобні заходи), він довго м’явся, а потім повідомив:
– Аліно, загалом, батьки просили, щоб ми дітей Віктора усиновили.
Аліна тільки рота відкрила від подиву:
– Семене, ти що таке надумав? В нас своїх двоє. І квартира двокімнатна. Та й не збираюся брати на себе відповідальність за чужих дітей.
– Які ж вони чужі? Це діти мого рідного брата, мої племінники, – відповів чоловік.
– Все правильно – це твої племінники, а не мої. А вся ваша хитра сімейка вирішила свої проблеми на мене звалити. Навіть не заїкайся про це, – твердо сказала Аліна.
– Зрозумій, мої батьки їх взяти не можуть: матері шістдесят два, батькові – шістдесят вісім. Та їм навряд чи віддадуть, скажуть, мовляв, старі та пенсіонери. Батьків Зої уже немає. Має сестру – Раїсу. Їй тридцять п’ять, але вона самотня і живе у гуртожитку птахофабрики – вони із Зоєю батьківську хату продали, гроші поділили, але Раїса так нічого собі й не купила. Виходить, що ми – найоптимальніший варіант.
– Для кого? Для твоїх батьків та Раїси? А ви мене запитали? Якби я хотіла бути багатодітною матір’ю, я б ще дітей народила. Сама. Але в мене у планах цього немає. Ти хоч уявляєш, що таке п’ятеро дітей? Та у нас у квартирі навіть немає місця, щоби поставити для них ліжка. Дзвони своїм батькам і повідом їм, що я проти.
– Стривай, Аліна. Мама тут цікаву ідею підкинула: твої батьки живуть у трикімнатній квартирі. Ми можемо помінятися з ними квартирами: їм – нашу, а ми в їхню трикімнатну в’їдемо. І тоді все буде нормально: в одній кімнаті – ми, в іншій – хлопчаки, а в третій – дівчатка.
– Семене, мене завжди дивувала здатність твоєї мами ділити чуже. Пам’ятаєш, як вона швидко поділила мої декретні: їм гараж відремонтувати, а нам купити манеж? І як образилась, коли я їй відмовила? Так, давай дзвони! Прямо зараз.
Протягом наступного тижня родичі чоловіка закидали Аліну обуреними повідомленнями та дзвінками. Вони докоряли жінку в тому, що вона не шкодує сиріт і відмовляється дати їм притулок.
– Невже ти зможеш спати спокійно, знаючи, що бідні діти перебувають у дит.будинку?
– Як тобі не соромно, Аліна, адже це безвихідь! Чужих дітей не буває!
– Совісті в тебе немає – відмовляєш сиротам у допомозі!
І все в такому ж дусі.
Спочатку Аліна намагалася відповідати численній рідні, потім перестала, просто скидала виклики, не читала повідомлення, а особливо наполегливих відправляла до чорного списку.
У суботу до них приїхала свекруха.
– Так, місця у вас мало, – погодилася вона, оглянувши квартиру. – Але у нас є інша пропозиція. Ви переїдете в село і житимете в хаті Віктора. Там чотири кімнати, велика кухня. Місця вистачить усім.
– А де ми будемо працювати? – поцікавилася Аліна.
– Семена прилаштуємо на місце Віктора – ми вже домовилися, – сказала свекруха, – а тобі працювати ніколи буде: п’ятеро дітей, та ще й господарство: адже у них там город, кури, кролики.
– Здорово ви все вирішили: інженера з вищою освітою – в електрики. А я, між іншим, не для того юрфак закінчувала, щоб курей та кроликів розводити. Виходить, що Соню ми маємо з гімназії до сільської школи перевести, а з музичною школою взагалі зав’язати. Ні. Я не хочу руйнувати своє життя та позбавляти можливостей своїх дітей, – сказала Аліна.
Потім вона звернулася до чоловіка, який весь цей час мовчав.
– Семене, а тебе ця пропозиція влаштовує?
– Ну, не можна ж дітей Віктора у дитбудинок віддавати, – відповів він.
– Так у вас рідні повно! Як свято, так за столом по тридцять із гаком людей збирається. І бездітні є. Чому Валентина із Олегом відмовляються? Їм вже за тридцять, а дітей нема. А у двоюрідної сестри Віктора син вчитися поїхав, вони з чоловіком удвох живуть. Чому світ клином зійшлося на нашій родині?
Свекруха поїхала незадоволена, а за кілька днів зателефонувала Семенові і довго розмовляла з ним, у чомусь переконуючи сина.
Два дні Семен мовчав, потім повідомив дружину про новий «план» рідні:
– Раїса готова взяти хлопців та жити з ними у домі Віктора. Але їй дітей не віддадуть. Мати запропонувала, щоб я з тобою розлучився і одружився з Раїсою. Фіктивно. На рік чи два. Потім дітей у неї не заберуть. Я зараз візьму відпустку, щоб усе влаштувати – вже домовився на роботі.
– Семене, ти що таке говориш?! Немає такого закону, який забороняв би самотній жінці брати під опіку дітей, – сказала Аліна.
– Мати ходила, їй сказали, що в Раїси маленька зарплата, – пояснив Семен. – А так мою зарплату врахують.
– Все, я більше цю ситуацію не обговорюю. Перш ніж приймати рішення, закони читай – діти отримуватимуть пенсію, Раїса – опікунські виплати. А до мене більше не підходь, як не мене, а маму свою слухаєш. Тільки не пошкодуй потім.
Семен таки розлучився з Аліною і відразу одружився на Раїсі. Вони забрали дітей із притулку.
Аліна, отримавши документи про розлучення, подала на аліменти та поміняла замки у квартирі. Семен приїхав до неї:
– Ти навіщо це зробила? Адже розлучення – це формальність. У мене відпустка закінчилася, я додому повернуся – житимемо, як раніше.
– Хто це тобі сказав? Ти людина одружена. Як ти збираєшся жити зі мною? Ти не розумієш, що своєю поведінкою ти образив мене і зрадив своїх дітей? Ми з тобою в розлученні, я на тебе тут не чекаю. І діти на тебе теж не чекають – син ще маленький, а Соні я все пояснила. У тебе тепер є кого виховувати, – відповіла Аліна.
– Послухай, навіщо ти все руйнуєш? – обурився Семен. – Я хочу жити зі своїми дітьми!
– Хотів би – жив би. А зруйнував ти сам, коли вирішив реалізувати дивні ідеї своєї матінки. Усе. До побачення. Речі твої я зібрала – он у коридорі дві валізи та коробки, – сказала Аліна.
Семену довелося виїхати. У селі він влаштувався на роботу, почав жити в будинку брата з його дітьми та Раїсою.
Декілька разів він приїжджав у місто, щоб зустрітися зі своїми дітьми, але Соня спілкуватися з ним відмовлялася. Семен якийсь час мовчки сидів у дитячій, потім йшов. Після трьох-чотирьох таких візитів він перестав приїжджати
