Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..

Коментарі Вимкнено до Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..

Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала.

Advertisements
Свекруха теж зайнята особистим життям – влаштовує свої стосунки. Зараз я знову вагітна, і гадки не маю, як ми житимемо в п’ятьох в однокімнатній квартирі. Вже зараз нам складно, а що буде далі – страшно навіть уявити. Я все ще в декреті, який триватиме ще довго, чоловік працює охоронцем і в таксі, тому великих грошей у нас немає. Мої батьки живуть удвох у заміському будинку, а свою трикімнатну квартиру здають. Я попросила їх помінятися з нами квартирами, адже їм удвох було б легше у меншому житлі, а нам із дітьми потрібно більше місця. Але батьки категорично відмовилися, бо їм зручно так, як є. Я навіть запропонувала переїхати до їхнього заміського будинку, на що мама теж відповіла відмовою. – На своє житло треба самим заробляти, а не просити у батьків, – сказала вона. – Мамо, вам з татом і в однокімнатній квартирі буде добре, вас лише двоє.

Advertisements

А дітям потрібно більше простору, та й за містом – свіже повітря та природа. – Коли ми тебе ростили, ми ні в кого нічого не просили, от і ви вчіться так само. Коли ми звернулися до свекрухи, вона також нам відмовила: – Дайте мені для себе пожити. Я збираюся вдруге заміж, і ми житимемо в моїй двійці. Олег має дочку від першого шлюбу, так що друга кімната їй і дістанеться. Ми вже думали продати свою квартиру та машину, щоб купити щось більше, але грошей все одно не вистачає, навіть з урахуванням наших накопичень. Батьки теж відмовилися позичити бракуючу суму. Ми опинилися в безвиході, але я вірю, що згодом ми все ж таки зможемо купити велику квартиру. Чоловік мене підтримує, і це не дає мені впасти у відчай. Прикро лише одне – близькі люди, котрі обіцяли допомагати, відвернулися. І ми залишилися віч-на-віч зі своїми проблемами. Чи були у вас схожі ситуації? Як ви вирішували житлові проблеми?

Related Articles

Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Коментарі Вимкнено до Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Коментарі Вимкнено до Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Коментарі Вимкнено до Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.