— Рито, де ти там уже? Я їсти хочу, — нила свекруха.
Рита зітхнула. Ну за що їй це все? І так за близнюками ледве встигає, ще й свекруха на шию сіла. Ну, звичайно, вона ж повинна себе гарною невісткою показати. Що їй Єгор казав?
“Ну мама ж не винна, що квартира в неї вже стара. І простіше їй уже до них у чотирикімнатну переїхати, ніж у себе щось лагодити. Чи не так?”
А те, що свекруха тепер влаштовуватиме сцени дружині, його не хвилювало.
— Іду, йду, — крикнула Рита, витираючи руки об рушник. Близнюки, як на зло, вирішили влаштувати концерт за заявками. Перекрикуючи один одного і гасали кімнатою. «Хоч би хвилинку тиші», — майнуло в голові Рити. Тиша з двома дітьми — це щось із сфери фантастики. Рита розігріла Марті Валеріївні суп.
Подумала ще, що свекруха спокійно могла іа без неї це зробити? Свекруха ж поглянула у тарілку і зморщила носа.
– Знову цей твій суп? А я вдома у себе готувала більш різноманітно.
Звісно, як у неї вдома. А тут вона пальцем об палець. Живе півроку на всьому готовенькому, та ще й незадоволена вічно.
— Мамо, я з дітьми ледве встигаю. Ну, вибачте, що як у ресторані, не вдається постійно готувати, — втомлено відповіла Рита. — Їжте що є.
Єгор прийде лише увечері. А їй ще треба близнюків нагодувати, речі випрати, випрасувати і всоте прибрати в квартирі, бо ж діти рознесуть усе так, ніби ніколи і ніхто тут із віником чи з пилосмоком не ходив.
Познайомились вони з Єгором банально – у магазині. Вона обирала підгузки для племінниці, а він – дитяче харчування. Теж для племінниці. Стояли поряд. Ігор покрутив баночку в руках і спитав:
– А цього надовго вистачає?
Рита посміхнулася.
– Залежить від апетиту дитини. Розговорилися. Пішли додому разом, і Рита не помітила, як пролетіла година. Обмінювалися контактами. А потім були побачення, кіно, кафе. Єгор здавався їй ідеальним чоловіком. Завжди відчиняв перед нею двері, дарував квіти.
А ще він так зворушливо ставився до своєї мами. Постійно дзвонив їй, цікавився її справами, допомагав у господарстві. Хто ж знав, що це «мамине сонечко» вийде їй боком.
Після весілля почалися перші дзвіночки. Свекруха постійно дзвонила Єгорові, скаржилася на здоров’я, на самотність. Єгор, звичайно, хвилювався, їздив до неї щодня. А потім почалися натяки:
— Ось, квартира в мене стара, труби течуть, ремонт потрібен. А у вас чотири кімнати, багато місця.
Єгор, не довго думаючи, запропонував матері переїхати до них. Рита була проти, але Єгор переконав її, що це тимчасово. Допоможуть матері з ремонтом, і вона повернеться до своєї квартири.
— Ну мама ж не винна, що квартира в неї вже стара.
І ось тепер свекруха жила в них уже півроку. Ремонт у її квартирі так і не розпочався. А Рита перетворилася на безкоштовну хатню робітницю і няньку. І все це під солодким соусом «мама ж старенька, їй треба допомагати».
Марта Валеріївна неохоче проковтнула кілька ложок супу і розпочала свою звичну пісню:
— Ось чому в тебе все пісне якесь.
Рита стиснула зуби. Скільки можна? Щодня одне й те саме.
— Мамо, якщо вам так не подобається, можу дати адресу найближчого ресторану, — процідила вона крізь зуби.
— Що ти таке кажеш! – Почала свекруха, але Рита не дала договорити:
— Вибачте, мені треба дітей годувати.
Рита зітхнула і почала готувати кашу. Поки поралася біля плити, Марта Валеріївна продовжувала бурчати, але вже тихіше. Рита намагалася не зважати. Потім поклала нарешті близнюків спати і лягла на диван. Сил не було абсолютно. У цей момент задзвонив телефон.
– Привіт, кохана, як справи?
— Все добре, — майже пошепки відповіла Рита.
– Мама як? — одразу ж поцікавився Єгор.
Рита заплющила очі. Ну звісно, мама.
– Мама чудово. Їсть, спить, скаржиться, — відповіла вона з сарказмом.
— Рито, ну не починай, — втомлено зітхнув Єгор, — вона ж людина похилого віку.
— А я, на твою думку, хто? Кіборг? — не витримала вже. — Я з двома дітьми кручусь, як білка в колесі. А твоя мама тільки й робить, що критикує!
— Риточко, потерпи, — майже благаючим тоном сказав Єгор. — Ми ж незабаром почнемо ремонт.
– Незабаром? — перепитала Рита. — Твоя мати живе в нас уже півроку! І про ремонт ти говориш уже шостий місяць!
— Ну, треба гроші зібрати, матеріали купити, — почав виправдовуватися Єгор.
— Ага, а поки що я буду безкоштовною хатньою робітницею, — різко відповіла Рита. – Я так більше не можу!
— Рит, ну ти ж розумієш?
— Ні, Єгоре, я не розумію! — гукнула Рита. — Коли твоя мати переїде до себе?
У слухавці повисла мовчанка. Рита вже пошкодувала, що так говорила до Єгора, але тримати все в собі вона теж не могла.
– Не знаю, – нарешті відповів чоловік.
Рита заплющила очі. Вона відчула себе самотньою і безпорадною. Встала з дивана та підійшла до вікна. Надворі було вже темно. Що їй робити? Як вибратися із цієї ситуації?
Запитання крутилися у голові, але відповідей не було. І як пояснити це Єгорові? Він досі живе у своєму ілюзорному світі. І мама – беззахисна старенька, а дружина – невтомний робот, здатний винести все.
Ну ось, відпочивати особливо ніколи. Треба було хоч трохи упорядкувати квартиру після урагану від близнюків. З величезним трудом Рита піднялася і поплелася в кімнату Марти Валеріївни.
Шафа у кімнаті свекрухи була відкрита, кілька речей лежали на підлозі. «Мабуть, діти балувалися», — подумала Рита.
У шафі стояла коробка із документами. Рита не збиралася копатися в чужих речах. Але коли речі назад складала її увагу, привернула назву компанії на одній з папок. Компанію вона знала. Вона займалася нерухомістю.
Марта Валеріївна ще на початку їхнього шлюбу продала свою другу квартиру через них. Треба було допомогти їм із початковим внеском на квартиру. І всі ці роки свекруха не забула згадувати, що Єгор та Рита їй винні.
Рита дістала папку. Виявляється, то був договір оренди. Рита завмерла. Договір оренди, квитанції про оплату.Суми були чималими.
Значить, Марта Валеріївна тут не через те, що квартира розсипаєтья. Пані на курорті, та ще й має непоганий такий стабільний дохід! Про який ніхто не знає.
Значить, Рита що білка крутиться з двома малюками з сил останніх. Терпить постійні причіпки, а ця, ця актриса розігрує спектакль!
Рита сіла на ліжко, намагаючись заспокоїтись. Розповісти Єгору? Але як він відреагує? Він так прив’язаний до матері. Мабуть, знайде їй виправдання. Скаже, що Рита все неправильно зрозуміла. Що у мами свої причини.
Рита гірко посміхнулася. Вона надто добре знала Єгора. Він завжди був на боці матері. Навіть коли та була неправа. Рита сфотографувала документи. Вона вирішила діяти завтра. Сьогодні вже не було сил на з’ясування стосунків.
Вранці Рита приготувала сніданок. Близнюки мирно грали у своїй кімнаті. Коли свекруха вийшла з кімнати, Ритаа вже сиділа за столом із чашкою кави.
— Доброго ранку, Марта Валеріївна, — сказала Рита.
— Доброго, — буркнула свекруха. – Що на сніданок?
— Оладки, — відповіла Рита. Вона налила чаю свекрухи і поставила перед нею тарілку.
Марта Валеріївна із явним невдоволенням почала їсти.
— Марта Валеріївна, у мене до вас є одне запитання.
— Яке ще питання? — підозріло запитала та.
— Я у вас у кімнаті знайшла документи.
Марта Валеріївна зблідла.
– Ти, що, в шафі в мене рилась?
— Це вже байдуже. Отже, ви ту другу квартиру не продали. А здаєте її та отримуєте непоганий дохід. А нам розповідаєте казки про тяжке становище!
Тут на кухню зайшов Єгор.
– Що трапилося?
— Запитай у своєї матусі, — сказала Рита і показала фото документів.
Єгор узявся читати. Його обличчя змінювалося з кожним рядком. Він глянув на матір, потім на дружину.
— Мамо, що це таке? — спитав він.
Марта Валеріївна мовчала.
— Ти навіщо нам не правду казала?
— Я, — Марта Валеріївна не могла знайти слова.
—Єгоре, твоя мама чудово влаштувалася. Отримує гроші за оренду квартири, а у нас мешкає на всьому готовому.
— Мам, я думав, тобі потрібна допомога. А ти?
— Сину, я хотіла як краще! Я думала, що так буду ближче до вас, до онуків.
– Збирай речі, мам.
– Єгоре! — вигукнула Марта Валеріївна. – Ти мене виганяєш? Куди я піду?
– До себе додому, – твердо сказав Єгор. — Ти ж маєш квартиру. Навіть дві.
Марта Валеріївна зрозуміла, що справи кепські. Син уперше в житті говорив із нею таким тоном. Свекруха ще хлипати намагалась, але почала збирати речі. За кілька годин Єгор відвіз її.
Головна картинка ілюстративна.
