Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Дядю Митю, крутиться, з водою крутиться! І пере по-справжньому! – із захопленням закричала Надя. – Що тут у вас діється? – нечутно повернулася бабуся. – Все добре, – Дмитро сховав за спину іграшку. – Все добре, бабусю! – Надя заворожено подивилася на нього, а він їй підморгнув. – Ну, гаразд, я все зрозумів, поїхав я, тітко Таню.

– Дядю Митю, крутиться, з водою крутиться! І пере по-справжньому! – із захопленням закричала Надя. – Що тут у вас діється? – нечутно повернулася бабуся. – Все добре, – Дмитро сховав за спину іграшку. – Все добре, бабусю! – Надя заворожено подивилася на нього, а він їй підморгнув. – Ну, гаразд, я все зрозумів, поїхав я, тітко Таню.

Viktor
11 Березня, 202611 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Дядю Митю, крутиться, з водою крутиться! І пере по-справжньому! – із захопленням закричала Надя. – Що тут у вас діється? – нечутно повернулася бабуся. – Все добре, – Дмитро сховав за спину іграшку. – Все добре, бабусю! – Надя заворожено подивилася на нього, а він їй підморгнув. – Ну, гаразд, я все зрозумів, поїхав я, тітко Таню.

– Миколо, ти вдома? Чого не відчиняєш? – Дмитро ще раз постукав у знайомі з дитинства обшарпані дерев’яні двері.

Тут жив його друг. Діма щоліта приїжджав у село, де вже чекав його Колька. Давно вони вже не бачилися. І видно, багато що змінилося.

За дверима почулися легкі кроки, і знову повисла тиша.

– Колька, та це я, Дмитро, ти чого там сховався? Знову зранку хильнув? Що мовчиш? – Дмитро підвищив голос.

За дверима хтось зітхнув, навіть схлипнув:

– Немає-є-є нікого-о-о, баба в магазин пішла-а-а!

Голос був тонкий, дитячий. Напевно, це донька Миколи. Надя здається.

– А де мамка? Мама вдома? Спить ще, чи що?

– Мамка за Іванком вчора поїхала-а-а, нема її, – схлипування перейшли в рев.

– А ти що ревеш? За яким Іванком? Щось трапилося в тебе, га Надю? – напружився Дмитро. Він з маленькими дітьми зовсім не вмів поводитися. Братів та сестер у нього не було.

Сам він тільки відслужив, додому нещодавно повернувся. Останнім часом вони й не спілкувалися. А тут Коля йому зателефонував нещодавно, був не тверезий.

Говорив щось зовсім незрозуміле, що життя його пошарпало на повну. Дмитро здивувався, що з ним? Адже Микола раніше так не захоплювався напоями, а тут…

У Колі з дружиною Поліною кохання ще зі школи було. Донька у них Надя. Все добре було, в чому річ, нічого не зрозуміло.

– Надю, відчини, це я, Дмитро, друг тата. Пам’ятаєш мене? – спитав він, а сам зрозумів – от недолугий, таке спитав. Звичайно не пам’ятає, він же служив, Надя коли його бачила, зовсім мала була.

– Дру-уг тата-а-а? Дмитро-о-о? – Надя перестала плакати й зі скрипом відсунула засувку. Прочинила двері, і з цікавістю подивилася на нього. – Ти друг, так?

– Ну так, я друг, я…, – не встиг договорити Митя, як чиясь рука лягла йому на плече.

– Це хто до нас у хату ломиться?

– Тітко Таню, от налякала, здрастуйте! Це ж я, Дмитро.

– Митька! А я думаю, що за чоловік біля дверей треться? А це Дмитро, не впізнала. Ну ти й парубок став, змужнів як!

– Та ось відслужив, додому повернувся. На роботу вчора влаштувався, за тиждень виходити треба. Документи на навчання подав, ось до бабусі приїхав, вирішив товариша провідати. Він мені якось дзвонив, я нічого не зрозумів. Тітко Таню, а де Коля?

– Та,- тітка Таня махнула рукою, насупилися,- та погано все у Кольки нашого. Та ти в будинок проходь, компот я зварила, хочеш? Та про друга твого розповім. – Вона пішла до хати, Дмитро за нею.

– Ти пий компот, зі своїх ягід варила. Вигнала я вчора синка свого Кольку, ось як. Додому його прогнала, у квартиру їхню, може, одумається. Бач, розквасився.

– Днями він Поліну в лікарню відвіз. Хлопчика вона народ ила, Іванка. А мій Коля їхав назад, мало у кювет не зсунувся. Рука знову підвела. Ну, ніяк він не змириться, що з ним таке трапилося. Коли нічого, а коли – в рознос іде.

– А що сталося?

– А ти не знаєш? Ну та, ясна річ, у Миколи життя сімейне, у тебе служба. Струменем його вдарило, у щиток поліз не по ділу! Ось тепер рука й повисла, як батіг. Думав минеться – ні, не минає.

– Здоровий мужик був, а тут на тобі – ні дитину підняти, ні допомогти, ні зробити нічого. А Поліна в положенні. Він спочатку нишком приймати на груди почав.

– А Поліну в лікарню відвіз і влаштував нам тут! Син народ ився, а він не просихає та плаче, Надю навіть налякав! От і прогнала, не знаю, що робити.

– Татусь гарний, бабусю, – з-під руки вилізла Надя, – він мені машинку пральну для ляльок купив.

– А ти можеш посидіти з нею трохи, га Митю? Я хоч до Петрівни збігаю. Яєць у магазині не було, а в неї кури свої несучки.

– Посиджу, тітко Таню, – кивнув Дмитро, – ви не поспішайте.

Двері зачинилися.

– Дивись, яку мені тато подарував, – Надя простягла йому іграшку.

– А давай її й спробуємо, – Митя покрутив у руках іграшкову пралку, – води наллємо та лялькам одяг виперемо, давай?

Надя недовірливо подивилася на Дмитра. А мама сказала, що не можна воду наливати, треба прати, як ніби то, бо зламається!

– Ну, так же не цікаво. А ми трохи, трохи наллємо і спробуємо. Без дозволу, тишком-нишком запустимо твою машинку і лялькам все виперемо. А потім воду виллємо і витремо насухо. Давай?

– Давай, дядьку Митю, – Надя дивилася заворожено, як він налив води, поклав у машинку одяг ляльки та ввімкнув клавішу:

– Дивись, крутиться.

– Дядю Митю, крутиться, з водою крутиться! І пере по-справжньому! – із захопленням закричала Надя. – Що тут у вас діється? – нечутно повернулася бабуся.

– Все добре, – Дмитро сховав за спину іграшку.

– Все добре, бабусю! – Надя заворожено подивилася на нього, а він їй підморгнув.

– Ну, гаразд, я все зрозумів, поїхав я, тітко Таню.

– А ти ще прийдеш? – посміхнулася Надя, від сліз її й сліду не лишилося.

– Прийду, звичайно, прийду, я ж повернувся!

Дмитро вже намітив план. Одразу заїхав на квартиру до Миколи. Дзвонив, стукав, ніхто не відповідає. Написав СМС. Теж тиша.

А під ранок раптом Микола сам зателефонував. Голос хрипкий, видно після банкету:

– Привіт, Дмитре, що хотів?

– Поговорити нам треба, Колян!

– Про що говорити? Ситий голодному не товариш. Не зрозуміти тобі мене і не треба!

– Я все одно їду, чекай, чи не відчиниш?

– Гаразд, валяй, тільки сенсу немає, – мляво відповів Коля.

Дмитро доїхав за десять хвилин. Коля двері відчинив – похмурий, не голений.

– Проходь.

У кухні посуду навалено.

– Миколо, у тебе ж дружина з сином скоро з лікарні повернеться!

– І що? Бачиш, рука нерухома! Бачиш?

Рука справді висіла, як мотузка.

– А знаєш, Колю, може воно й вірно? Шкодуй себе, пий, тобі ж начхати на всіх! На Надю, на Поліну, на сина новонарод женого. Так?

– Та пішов ти! Чого причепився? Знаєш, як так жити? З роботи поперли, дружину до пуття обійняти не можу.

– Донька на руки проситься, а тато не може! Навіть мамка мене вигнала, та й правильно! Кому я такий потрібний?

– Отак, значить? Ну гаразд, Колю, зрозумів! А я у матері твоєї був, Надю бачив. Вона мені зраділа, просила ще заходити.

– І взагалі, ти знаєш, якщо так, я … одружуся з Поліною. Вона мені завжди подобалася. Красива, розумна, вірна. І справді, навіщо їй такий чоловік, який про себе тільки думає.

– Що ти сказав, повтори! – Микола в обличчі змінився, – з моєю Поліною одружишся? Та я тобі зараз…

– Так, одружуся. А то інші відведуть. Краще вже я, твій друг, – ми за тобою всі разом доглядатимемо.

Цього Коля стерпіти не зміг. Він підскочив до старого товариша, і вмазав йому з усієї сили. Добре, що Дмитро встиг його руку перехопити:

– Не працює, кажеш? Рука, як мотузка? А це що, я не зрозумів?

Микола здивовано глянув. Як же це він нерухомою рукою хотів Дмитра вмазати. Чудеса, та й годі!

– Розлютився? Бачив, як тобі допомогло! На мене розлютився, про руку забув, а вона й запрацювала. А ти краще на себе розлютися.

– Що матір засмучуєш. Дружину мало не втратив. Надя всього боїться, вдома плаче. А ще в тебе син народ ився, Іванко. Йому ж батько потрібен, а ти себе жалієш!

– Розлютились, чуєш, Миколо! На себе розлютися.

Через три дні Поліну виписували з лікарні. Вона вже у вікно побачила своїх батьків. Свекрів, свою тітку Таню, яка Надю за руку тримає. А це хто із великим букетом квітів? Невже Коля?

Чисто поголений, у свіжій сорочці, шукає її поглядом. Вона вийшла на ґанок, няня Іванка винесла. Микола підійшов до них, узяв блакитний скруток. Поліна очам своїм не повірила, правою рукою теж володіє, притримує:

– Поліно, кохана, пробач дурню. Дякую за сина, рідна, та я для вас все зроблю! Не жити мені без вас, а решту ми разом подолаємо!

Поліна від щастя розгубилася. Припала до коханого, ніхто їй більше не потрібен! Надя підбігла:

– Мамо, тату, а де мій братик? Так і стояли, всією сім’єю, обійнялися і мовчали.

Батьки з боку милуються, радіють.

Раптом машина під’їхала, з неї Дмитро вийшов з букетом квітів, а за ним файна дівчина:

– Колю, Поліно, ми щиро вітаємо вас! Здоров’я вам усім, і маленькому Іванку особливо.

Коля стоїть, усміхається, дружину обіймає.

– А це моя дівчина Наташа, познайомтеся, – одразу представив подругу Дмитро, – вона мене два роки чекала. Дочекалася.

– Через місяць у нас весілля, тож ми вас усіх запрошуємо! І тебе, маленька принцеса, – і Дмитро змовницьки підморгнув Наді.

– Я ж казав, що неодмінно повернуся. І що все буде гаразд!

Ось так маленька брехня врятувала родину.

Пишіть в коментарях,що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

Того дня Ірі виповнилося 25 років, але для неї це був звичайний день: прання, прибирання, приготування їжі. Сергій, тверезий, але незадоволений, як завжди, чіплявся до всіляких дрібниць. – Настя, швидко забирайся звідси, – різко крикнув він дочці, яка гралася в коридорі. – Вічно під ногами крутишся! – Що ти там копаєшся? Їсти ми будемо сьогодні? Прибити тебе хочеться вже, а не їсти! – вичитував він Іру.
Знаєш, Олено, я за сина боялася. Він у мене як той транзистор — перегорів колись і не хотів світитися. Дивлюся я на тебе… Ти жінка тепла. Велика, добра, справжня. У нас в роду всі жінки були міцні, на таких земля тримається. А худорляві — то для вітру. Ти мені головне скажи: ти мого сина не образиш? Бо він хоч і дорослий, а в душі все той же хлопчик з розбитим серцем. Олена розплакалася прямо за столом. Марія Степанівна підійшла, обняла її за масивні плечі й прошепотіла: — Ну, ну… Годі сирість розводити. Давай краще розказуй, як ти ті котлети робиш, Андрій казав, що вони у тебе хмаринки нагадують. Це було благословення. Андрій дивував Олену щодня

Related Articles

Рита пішла викинути сміття. Раптом до контейнерів під’їхала вантажівка. З кабіни вийшло двоє хлопців. Вони витягли старе крісло, сіли в машину й поїхали. Рита оглянула крісло. – Яке гарне, тільки підремонтувати треба, – подумала вона. – Візьму я його. Рита затягла крісло в квартиру. – Ти навіщо це притягла?! – здивовано запитав її чоловік Сергій. – Подивися, яке гарне! Зараз підремонтуємо, і сидітимеш телевізор дивитимешся. – Ну давай спробуємо, – погодився Сергій і потягнув крісло в кімнату. Чоловік став знімати стару оббивку. – Рито, дивись! – раптом вигукнув він. Рита глянула на крісло й очам своїм не повірила

Viktor
29 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Рита пішла викинути сміття. Раптом до контейнерів під’їхала вантажівка. З кабіни вийшло двоє хлопців. Вони витягли старе крісло, сіли в машину й поїхали. Рита оглянула крісло. – Яке гарне, тільки підремонтувати треба, – подумала вона. – Візьму я його. Рита затягла крісло в квартиру. – Ти навіщо це притягла?! – здивовано запитав її чоловік Сергій. – Подивися, яке гарне! Зараз підремонтуємо, і сидітимеш телевізор дивитимешся. – Ну давай спробуємо, – погодився Сергій і потягнув крісло в кімнату. Чоловік став знімати стару оббивку. – Рито, дивись! – раптом вигукнув він. Рита глянула на крісло й очам своїм не повірила

Надія саме себе звинувачувала в тому, що їхня хата не наповнена дитячим сміхом і тупотом маленьких ніжок. Вона планувала ще раз пройти обстеження у платному медичному центрі, але якщо спочатку чоловік віддавав їй усю зарплату, то тепер гроші на витрати суттєво скоротилися. На що збирав, чоловік не говорив. Він просто давав дружині певну суму із незадоволеним виглядом і казав, що їм не вистачає на життя.

Viktor
29 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Надія саме себе звинувачувала в тому, що їхня хата не наповнена дитячим сміхом і тупотом маленьких ніжок. Вона планувала ще раз пройти обстеження у платному медичному центрі, але якщо спочатку чоловік віддавав їй усю зарплату, то тепер гроші на витрати суттєво скоротилися. На що збирав, чоловік не говорив. Він просто давав дружині певну суму із незадоволеним виглядом і казав, що їм не вистачає на життя.

  — Ти заздриш братові, у нього сім’я, а ти одна! — кричала мати. Але я виставила її з валізами зі свого дому

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до   — Ти заздриш братові, у нього сім’я, а ти одна! — кричала мати. Але я виставила її з валізами зі свого дому

Цікаве за сьогодні

  • Рита пішла викинути сміття. Раптом до контейнерів під’їхала вантажівка. З кабіни вийшло двоє хлопців. Вони витягли старе крісло, сіли в машину й поїхали. Рита оглянула крісло. – Яке гарне, тільки підремонтувати треба, – подумала вона. – Візьму я його. Рита затягла крісло в квартиру. – Ти навіщо це притягла?! – здивовано запитав її чоловік Сергій. – Подивися, яке гарне! Зараз підремонтуємо, і сидітимеш телевізор дивитимешся. – Ну давай спробуємо, – погодився Сергій і потягнув крісло в кімнату. Чоловік став знімати стару оббивку. – Рито, дивись! – раптом вигукнув він. Рита глянула на крісло й очам своїм не повірила
  • Надія саме себе звинувачувала в тому, що їхня хата не наповнена дитячим сміхом і тупотом маленьких ніжок. Вона планувала ще раз пройти обстеження у платному медичному центрі, але якщо спочатку чоловік віддавав їй усю зарплату, то тепер гроші на витрати суттєво скоротилися. На що збирав, чоловік не говорив. Він просто давав дружині певну суму із незадоволеним виглядом і казав, що їм не вистачає на життя.
  •   — Ти заздриш братові, у нього сім’я, а ти одна! — кричала мати. Але я виставила її з валізами зі свого дому
  • Тільки гроші зникли, квартири не було. Ірина тоді спробувала видати чужу квартиру за свою, але обман розкрився. Вона плакала, говорила, виправдовувалась, але було непереконливо. Діти з’явилися, а своєї квартири так і не було, винаймали. Потім стало зрозуміло, що її й не передбачається.
  • Я ще не встигла оговтатися від цього відкриття, як сталося щось іще неймовірніше
  • А в лісі, самі розумієте, благодать! Природа дихає, синички цвірінькають, білочки стрибають… Єдине, що мене завжди обурює, — це коли собачники відпускають своїх улюбленців без намордників. Ще й так спокійно заявляють: — Та ви не бійтеся, вона не вкусить
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes