Світлана не любила свого чоловіка! Їх шлюб вже тривав 15 років. Цілих 15 років життя вона бачила Сергія з дня у день, але лише зараз він почав її дратувати, як ніколи. Кожна його звичка викликала у неї відчуття протесту. А особливо, коли він потягуючись у ліжку казав: “Доброго ранку світ! Сьогодні буде чудовий день”.
Ніби й проста фраза, але його кістляві руки та заспане обличчя викликали у неї відразу.
Зазвичай, коли людина хворіє, вона шукає підтримку у близької людини. І хоче розділити з кимось свій біль. Та у найскрутніший момент Сергій залишився на одинці із собою та вирішив не ділитися ні з ким. Його життя спливало, та він ставав мудрішим ще на один день, він навчився споглядати. Він любив сидіти у маленькій міській бібліотеці сам на сам з книгами, в яких шукав відповіді на усі свої запитання.
Світлана прийшла у квартиру до коханця. Тут все було таким знайомим, рідним, приємним для душі. Вони зустрічалися вже два роки, і жінка розуміла, що закохана по самі вуха. Вона його до всіх ревнувала, впадала у крайнощі, і здавалося жити не може без свого Юрка.
Цього вечора, прийшовши додому, Світлана вирішила піти на рішучий крок і розлучитися. Навіщо завдавати муки всім трьом, адже вона розуміла, що чоловіка свого не кохає. Вони розійдуться і він ще зможе знайти своє щастя. Навіть хотіла пригадати щось хороше про нього, чи про дні їх подружнього життя, та їй здалося, що він дратував її з першої їх зустрічі. Вона витягла із сумочки фото свого чоловіка й у знак серйозності своїх намірів розірвала його на дрібні шматочки.
Світлана домовилась про зустріч із Сергієм у кафе. Де пів року тому відзначали річницю їхнього шлюбу. Чоловік приїхав першим, а Світлана перед тим з’їздила додому, де затрималась, у пошуках документів необхідних для розірвання шлюбу. Вона нервово вивертала шухляди з комода. Все це опинилось на підлозі. Світлана помітила темно-зелену запечатану теку. Досі вона її не помічала.
Вона вмостилась в кріслі та різко зірвала клейку стрічку. Вона готова була до всього, навіть як би там знаходились докази її зради.
Та там було дещо набагато гірше. Світлана ввела назву діагнозу у пошуковику і на моніторі з’явилась фраза: “Від шести до 18 місяців”. Світлана поглянула на дату: з моменту обстеження пройшло вже 6 місяців. Решту вона пам’ятає смутно. Єдине, що крутилось у голові, це фраза із датою, що звучала, як вирок.
Сергій чекав близько години. Мобільний не відповідав, він розрахувався та вийшов з кафе. Була чудова весняна погода, сяйво сонечка зігрівало душу. “Як прекрасно жити на світі, яка чудова навколо природа, який зелений парк!”. Вперше за увесь час, коли йому відомо про хворобу, його переповнило відчуття жалю до себе. Йому вистачило мужності не відкривати секрет, секрет про свою хворобу від дружини, друзів та рідних. Він не хотів завдавати їм болю, навіть ціною власних нестерпних страждань.
Лишилося йому не багато. Він йшов стежкою та спостерігав, як радіють люди насолоджуючись весняним вечором. А скоро настане яскраве літо! Та він його не побачить. Почуття образи вилилося у скупу чоловічу сльозу, переповнену розпачем.
Світлана не знаходила собі місця. Вона металась по квартирі. До неї вперше прийшло усвідомлення того, наскільки швидкоплинне життя. Вона згадувала чоловіка юнаком, сповненим надій та мрій. І вона ж його кохала. Їй раптом здалось, що цих 15 років наче й не було. І попереду ще все життя, сповнене радості, надії та щастя.
В останні дні Світлана окутала Сергія ніжністю і турботою, не покидала йог ні на хвилину і відчувала нечуване щастя. Вона так боялася, що Сергія може не стати, що готова була пожертвувати власним життям заради нього. А те, що відчувала ще місяць тому здавалось їй сірою оманою. Світлана бачила, як чоловік страждав, хоч і старався цього не показувати. Вона розуміла, що немає нічого страшнішого, ніж знати, що ти безсумнівно скоро п0мреш. Світлана бачила, як чоловік бореться за життя, чіпляючись з останню надію…
Є повір’я, що усі загадані у новорічну ніч бажання збуваються.. Певно, це таки правда, бо цього року вона написала: “Стати вільною”. І ніби й отримала те що хотіла. Вона з болем у душі розірвала листочок на дрібні шматки.
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
