Оля йшла задоволена з роботи. З ранку все було як завжди: вона встала раніше за всіх, приготувала сніданок, нагодувала чоловіка та доньку. Провівши доньку до школи, поїхала на роботу.

Минула лише година, як їй зателефонувала секретарка шефа і сказала, що шеф терміново її викликає. Оля трохи злякалася. “Сварити її не було за що, начебто, але тоді навіщо він її викликає?”, – думала вона.

– Ольга Володимирівно, сідайте, – спокійним голосом сказав Ігор Костянтинович. – У мене до вас важлива розмова, від якої залежатиме ваша подальша кар’єра.

Оля незрозуміло дивилася на шефа. У голові роїлися різні думки. Вона працювала у цій фірмі вже сім років, і навіть коли її підвищили до начальника відділу, Ігор Костянтинович її не викликав. “Отже, хоче звільнити, – думала вона, – хоч у цьому місяці її відділ працював на відмінно.

– Ольга Володимирівно, не лякайтеся, – вже з усмішкою сказав шеф. – Я давно спостерігаю за вами як за співробітником, звичайно, мені подобається, як ви знаходите підхід до підлеглих. Вони вас поважають, але при цьому побоюються. А також роблять все на “відмінно” та чекають від вас похвали. Мені дуже подобається така стратегія та тактика. За три тижні звільняється Ігор Вікторович, мій заступник. Він переїжджає з сім’єю в інше місто. Я хотів би запропонувати вам його місце. Що скажете?

Оля від шоку не могла сказати жодного слова, а тільки посміхнулася.

– Бачу, ви не проти. А перед тим, як він почне вам передавати справи, я хотів запропонувати сходити у відпустку на пару тижнів. Звичайно, відпустка буде оплачувана. Пару тижнів відпочинете, а потім за тиждень приймете всі справи. Домовилися?

– Звичайно, – Оля відповіла згодою. Та вона стрибати хотіла, як маленька дівчинка! Але показувати це не можна було.

І ось зараз вона йшла додому. З цієї нагоди вирішила прогулятися пішки через парк і помилуватися природою. Останнім часом вона багато працювала, і їй не вдавалося так безтурботно пройтися. Вона йшла і думала, куди вони поїдуть улітку відпочивати. Раніше хотіли з’їздити до Туреччини, але тепер, з новою посадою та її зарплатою, вони зможуть і на острови, про які вони так багато читали з донькою.

Вдома нікого не було. Чоловік був на роботі, а донька Олена не прийшла ще зі школи. Оля вирішила приготувати щось особливе з цього приводу та й пішла в магазин. Накупила багато смаколиків. Вона щаслива йшла додому. Вже біля під’їзду зустрілася із сусідкою.

– Оля, ти чому не на роботі? Звільнили чи що?

Оля вирішила не розповідати сусідці про підвищення. Та й так постійно дивилася із заздрістю на їхню родину, а заздрити було чому: щаслива сім’я, яка живе у своїй квартирі, гарна машина, няня у доньки, у відпустку їздить за кордон. Тому Оля кивнула і спробувала навіть зробити сумне обличчя. І пішла додому.

Зайшовши до квартири, вона розсміялася. В обід прийшла донька,Оля нагодувала її обідом, і вони почали готуватися до вечері.

Віктор їхав із роботи втомлений. Ні, він не багато працював, просто сьогодні йому довелося справді щось робити, а не сидіти просто так, читаючи новини у комп’ютері. Він працював системним адміністратором у маленькій фірмі. Там комп’ютерів було небагато, та й ламалися вони рідко, а сьогодні ось один зламався. А він так хотів посидіти та почитати огляди про нову ігрову приставку! Він вже думав, як піднесе новину про необхідність її покупки Олі. Оля заробляла добре. Вони могли собі це дозволити. Але вона все твердила, що треба доньці нове ліжко купити. Але нічого, він знає, як її вговорити. Припаркувавши машину, він вийшов і пішов додому. Біля під’їзду він зустрів сусідку.

– Іде додому єдиний годувальник, – хитро сказала вона. Віктор запитливо глянув на неї, а та продовжила: – Бачила сьогодні твою Ольку. Сказала, що з роботи звільнили. А ти й не знав?

Оля побачила машину. Вже на подвір’ї. Значить, незабаром прийде коханий, і вона розповість йому радісну новину.

Віктор зайшов і не дав їй сказати жодного слова.

– О, чому новину про твоє звільнення я дізнаюся від сусідки?

Оля хотіла заперечити і розповісти правду, але вирішила почекати.

– Вікторе, ну ти ж стільки разів казав мені, щоб я пішла з роботи і займалася дитиною, бо Оленка няню бачить більше, ніж маму.

Так, Віктор таке казав, але він і не думав, що вона на це наважиться. Віктор посміхнувся:

– Так, звичайно, мила, просто прикро було це дізнатися не від тебе, а від сусідки, – і вони пішли на кухню.

Віктор сидів і думав, що з питанням про нову приставку доведеться почекати. А там і смартфон новий незабаром має вийти. Доведеться поки що попрощатися з мрією

Оля помітила, що чоловік засмучений, хоч він намагався посміхатися. Але якщо вже почала свою гру, то маю і продовжити.

Минуло три дні. Оля готувала на кухні, займалася прибиранням, робила з донькою уроки, і вони гуляли в парку. Ось тільки Віктор з кожним днем ​​ставав дедалі похмурішим. За вечерею він спитав:

– Оля, а чи не нудно тобі вдома? Може, роботу пошукаєш?

– Ні, не хочу, – сказала Ольга. – Я тепер так багато всього встигаю! Я тепер жити встигаю, нікуди не поспішаю. Ти ж у нас працюєш. Ми ж голодними не залишимося, – обійняла чоловіка і поцілувала в щоку. Тільки зараз вона зрозуміла, що навіть не знає, яка зарплата у Віктора. Всі продукти вони купують разом, розплачується вона своєю карткою. Та й одяг, меблі – все це вона.

Наступного дня Віктор надіслав Олі якісь посилання на месенджер. Відкривши їх, вона побачила, що то вакансії на роботу. “От значить як”, – подумала вона, а у відповідь написала, що обов’язково відправить резюме і попросила Віктора купити продукти за списком.

Тепер Віктор розумів, що починає злитися. Ось вже й продукти самому купувати! Він прийшов додому та приніс пакет.

– Оля, якщо я на такі суми щодня купуватиму продукти, то у мене на бензин не залишиться грошей, – не приховуючи злості сказав Віктор.

– Нічого страшного. Поїдеш на метро чи автобусом. Ось і зекономимо.

– Ні, Олю, ось ти вийдеш на роботу, і ми заробимо. Ти відправила резюме?

– Так, відправила, але скрізь прийшла відмова.

– Добре, завтра ще шукаю тобі.

Наступного дня Віктор зателефонував:

– Олю, стрибай! Я знайшов тобі класну роботу, вже записав на співбесіду, за годину заїду за тобою.

Оля не стрибала, вона засмутилася ще більше, розуміючи, що все, що до цього говорив чоловік про те, що їй треба займатися будинком – все це була зухвала брехня.

За годину чоловік приїхав, і вони поїхали. Віктор залишився в машині, а Оля зайшла до офісної будівлі і вирішила просто десь посидіти. За годину вона вийшла.

– Ну що? – нервово запитав Віктор.

– Нічого, – спокійно відповіла Оля. – Там взяли іншу, яка має зв’язки.

Віктор вів машину і ледве стримував злість. Приїхавши додому і тільки зачинивши двері, він почав кричати, як йому набридло тягнути всю сім’ю на собі, що всі вони сидять на його шиї, що за тиждень можна було знайти роботу і що в результаті він йде. Оля засміялася. Вона ще вдень зібрала речі чоловіка до валізи. Вона винесла йому валізу і сказала: – Іди.

Віктор стояв здивований.

– Та кому ти будеш потрібна? Безробітна, та ще й з дитиною! І я вам грошей давати не буду!

– Іди, нам не потрібні твої гроші. Ми з донькою чудово проживемо і без них. Як і жили раніше. А квартира моїх батьків була і дісталася мені у спадок. Так що ось твої дрібнички.

Віктор намагався ще щось покричати, але все марно. Він пішов і уявляв, як вже через день дружина дзвонитиме йому і благатиме повернутися. Але цього не сталося.

Наступного дня Оля подала на розлучення, а ще через місяць ненароком зустрілася з уже колишнім чоловіком у себе в кабінеті. Той прийшов на співбесіду і здивувався, побачивши дружину в кабінеті заступника начальника фірми.

– Так ти ж звільнилася!

– Як бачиш – ні. Пожартувала я, – сміючись, відповіла Оля. – І вакансія, на яку ти прийшов, зайнята іншим.

– Ким?

– Та ким завгодно з тієї черги в коридорі, – і вказала на двері.