Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Світлана гроші віддала. Хотіла з обурення повернути весь подарунок, але потім подумала, що її молодшого брата від такої щедрості просто розірве навпіл. З кожним роком стосунки Світлани з батьками ставали все гіршими, хоча молода жінка й намагалася їх покращити.

Світлана гроші віддала. Хотіла з обурення повернути весь подарунок, але потім подумала, що її молодшого брата від такої щедрості просто розірве навпіл. З кожним роком стосунки Світлани з батьками ставали все гіршими, хоча молода жінка й намагалася їх покращити.

Viktor
22 Лютого, 202622 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Світлана гроші віддала. Хотіла з обурення повернути весь подарунок, але потім подумала, що її молодшого брата від такої щедрості просто розірве навпіл. З кожним роком стосунки Світлани з батьками ставали все гіршими, хоча молода жінка й намагалася їх покращити.

— Ми квартиру на Сергія переписали одразу ж, як ти вийшла заміж, — повідомила доньці Зоя Костянтинівна. — Ми з батьком порадилися й вирішили, що дачу теж залишимо синові. Світлано, не дивись так на мене! Сергію потрібен міцний фундамент. Тобі добре, ти за чоловіковою спиною живеш, всім забезпечена, а він як одружиться, що робитиме? Куди дружину приведе? Я сподіваюся, ти з моїми доводами згодна?

Світлана завжди знала, що молодшого брата батьки люблять більше. Погляд матері сповнювався теплом, коли вона дивилася на сина, і Сергію дозволялося абсолютно все. Молодшому робили поблажки, не сварили навіть за двійки, тоді як Світлані діставалося навіть за четвірки.

— Чому ти нормально не вчишся? — запитувала Зоя Костянтинівна. — Кому ти потрібна будеш без освіти? Хочеш прибиральницею працювати, як тітка Клава з сусідньої квартири?

Багато років Світлана намагалася заслужити схвалення батьків: вчилася краще за всіх, грала у студентському театрі, у школі займала призові місця на олімпіадах.

А потім втомилася. Зрозуміла, що жодне її досягнення не було належним чином оцінене – мати з батьком просто не помічали їх.

Заміж Світлана вийшла рано — за хорошого хлопця. Вадим був на вісім років старший за неї й до 30 років досяг чималого — мав власне житло й стабільний заробіток.

Світлана одразу прийняла його пропозицію й переїхала від батьків.

На весілля доньки Зоя Костянтинівна розщедрилася, подарувала цілих п’ятдесят тисяч. Світлана й цьому була рада — вона взагалі не звикла щось вимагати у батьків.

Щоправда, через пару днів Зоя Костянтинівна зателефонувала доньці й попросила повернути половину:

— Світлано, Сергію терміново потрібні двадцять п’ять тисяч. Ти ж знаєш, що хлопець навчається, йому треба письмову роботу замовити. Сам він не встигає її зробити.

Світлана скептично усміхнулася:

— Він на першому курсі, що ж це за робота така за такі шалені гроші?

— Це тебе не стосується, — відрізала Зоя Костянтинівна. — Просто гроші братові привези — і все. І не смій Сергія вчити жити, ти його збиваєш із настрою!

Світлана гроші віддала. Хотіла з обурення повернути весь подарунок, але потім подумала, що її молодшого брата від такої щедрості просто розірве навпіл. З кожним роком стосунки Світлани з батьками ставали все гіршими, хоча молода жінка й намагалася їх покращити.

Рік тому Зоя Костянтинівна запросила доньку в гості. Світлана здивувалася: мама раніше не вирізнялася особливою гостинністю, лише на великі свята запрошувала її та Вадима до себе. Світлана поїхала, хоча чоловік і вмовляв її цього не робити:

— Знову на тебе звалять проблеми, зіпсують настрій і доведуть до сліз, — говорив дружині Вадим. — Світлано, мені твої стосунки з матір’ю нагадують одну приказку: «Миші плакали, але продовжували їсти кактус». Чому ти не можеш встановити межі?

— Не знаю, — знизувала плечима Світлана. — Я так звикла. Та й раптом, Вадим, їм справді потрібна моя допомога?

— Знаю я цю «допомогу»! Знову, мабуть, Сергійкові щось у зубах принести треба! Забула, скільки ти пів року тому витратила грошей, сил і часу, щоб брата з першого курсу на другий перевели? Ледве-ледве закрили всі хвости! Мати твоя чомусь цим займатися не захотіла, усе на тебе скинула!

Світлана розуміла, що чоловік має рацію, але нічого не могла з собою вдіяти — її ніхто не навчив відмовляти батькам.

Зоя Костянтинівна справді хотіла від доньки фінансової допомоги:

— Ми з батьком плануємо купити дачу, — почала здалеку мати. — Заощадження у нас є, але, на жаль, на хороший будинок їх не вистачає. Світлано, поговори з чоловіком, нехай Вадим нам чотириста тисяч докине!

Світлана здивувалася:

— Мамо, навіщо вам дача? Здається, ні ти, ні тато ніколи особливої любові до грядок не мали. Я пам’ятаю, з яким небажанням ви до бабусі їздили.

— Тут ситуація інша. Ми шукаємо будинок у передмісті, щоб можна було жити там цілий рік. Мрію про двоповерховий, звісно, але де на нього гроші взяти? Розбивати город не збираємось, він нам не потрібен. Просто хочемо усамітнення, тиші та спокою. А то стільки років у багатоповерхівці живемо…

— Мам, щось ти недоговорюєш, — засумнівалася Світлана. — Кажи правду. Чому ви вирішили переїжджати?

— Сергій хоче з дівчиною жити, — зізналася Зоя Костянтинівна, — а ми будемо заважати. От ми з батьком і вирішили, що час відправити Сергійка у доросле життя. Купувати ще одну квартиру сенсу не бачу, краще вже будинок. Щоб там могли збиратися і діти, і внуки. Ну то як, допоможеш?

Світлана знітилася:

— Мам, я не знаю, чи є в Вадима зараз така сума. Ми нещодавно машину нову купили, не вписалися в бюджет, покупка нам обійшлася дорожче, ніж планували. Я, звісно, спитаю, але…

— Зроби послугу, Світлано, — суворо промовила Зоя Костянтинівна. — Не кидай матір у складній ситуації! Я знаю, що ти можеш чоловіка вмовити. Вадько завжди тобі потурає!

Світлана приїхала додому, розповіла Вадимові про ситуацію, і той одразу ж їй відмовив:

— Ще чого бракувало! Знову твій братик хоче на чужому горбі в рай заїхати? Виріс, одружитися надумав? То нехай влаштовується на роботу, винаймає квартиру й живе там, з ким хоче! Чому він знову хоче влаштувати своє життя за наш рахунок?

— Вадиме, тут навіть не в Сергієві річ. Батьки хочуть жити ближче до природи, кажуть, що втомилися від міста. Якщо у нас є можливість, давай їм грошей на будинок дамо? Будь ласка, Вадиме, я тебе дуже прошу! Будемо туди приїжджати, як на дачу, відпочивати на вихідних, на річці купатися. Наскільки я знаю, поряд із селом, де батьки хочуть купити будинок, навіть ліс є! Я люблю іноді побродити серед дерев. Ти ж знаєш, що я грибник завзятий!

— Та звісно, пустять нас туди! Як же! — бурчав Вадим. — Світлано, вибач, але грошей я не дам!

Майже місяць Світлана вмовляла чоловіка, і Вадим усе ж погодився:

— Гаразд, Світлано, тільки заради тебе! Але врахуй, це перший і останній раз, більше я таких великих сум ні твоїм батькам, ні тим більше твоєму братові не дам. Та й найближчим часом у мене таких грошей не буде — знову доведеться відкладати.

Зоя Костянтинівна купила будинок мрії, на новосілля запросила і сина, і доньку з зятем. Обстановка Світлані сподобалася — будинок був великим, упорядкованим, із доглянутою територією та гарним палісадником. Ліс було видно просто з вікна.

За столом розмова зайшла про спадок, і батько Світлани, Трохим Сергійович, розповів історію свого знайомого. Зав’язалося обговорення, і Зоя Костянтинівна несподівано заявила:

— Спадкоємців треба вибирати правильно! Ми, наприклад, з батьком давно вже вирішили, кому наше майно дістанеться.

Світлана промовчала, а Вадим несподівано поцікавився:

— І кому ж?

— Сергію, — усміхнулася Зоя Костянтинівна. — Він у нас єдиний син-чоловік, у нього все життя попереду. За Світлану я не переживаю, вона не пропаде. У неї є ти. Квартиру ми вже оформили на сина, залишилося тільки будинок переписати.

Світлані стало прикро: виходить, що батьків зовсім не цікавить її майбутнє? Вони вважають, що вона, Світлана, окремого житла не заслуговує?

Вадим недобре усміхнувся:

— А якщо зі мною щось трапиться? Або я візьму та розлюблю вашу доньку? Ми розлучимося, і я її з нашої квартири виставлю. Куди вона піде?

— Не знаю, — протягнула Зоя Костянтинівна. — Якось влаштується. Вона працює, зарплату отримує, себе прогодувати точно зможе. Давайте тему змінимо? Ну що ви про спадок заговорили? Ми з батьком прекрасно себе почуваємо, ще плануємо пожити на цьому світі років 30!

У розмову втрутився Сергій:

— Вадю, ти Свєтку не кидай, не підкидай мені проблем! Ще цього не вистачало, щоб вона потім до мене приходила і свою частку вимагала!

Після слів брата Світлана одразу ж почала збиратися додому. По дорозі в неї стався справжній нервовий зрив — жінка ридала на весь голос і запитувала в чоловіка, чому батьки так до неї ставляться:

— Для пристойності хоча б сказали, що цей будинок мені залишать! Вадиме, зрозумій мене правильно, я ні на що не претендую, просто сам факт… Сам факт того, що вони навіть не вважають мене своєю спадкоємицею, доводить мене до тремтіння! Наче я їм чужа!

— А я тебе попереджав, — не втримався Вадим. — Ну нічого, життєвий урок нам обійшовся в чотириста тисяч. Ще легко відбулися! Зі свого боку можу пообіцяти: я тебе ніколи не залишу! Не плач, кохана, все у нас буде добре!

Світлана перестала спілкуватися з батьками. Вона не телефонувала ні матері, ні батькові, і ті також про доньку не згадували.

Першою на зв’язок вийшла Зоя Костянтинівна — Сергію знову знадобилися гроші. Світлана вислухала матір і холодно відповіла:

— Забудь цей номер телефону, — твердо сказала вона. — Більше сюди не дзвони. Я з вами спілкуватися не хочу. Сергія спрямуй на роботу, від мене ви більше не отримаєте ні копійки.

Світлана більше не контактує ні з братом, ні з батьками. Мати, залишившись без фінансової підтримки, раптово «спалахнула» любов’ю до доньки й навіть раз вибачилася перед нею. Але Світлана тримає оборону і більше не підпускає родичів до себе.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі! 

Навігація записів

Віктор з Оксаною вирішити поклеїти нові шпалери. Аж раптом сталося несподіване. Зазвичай, ввічливий Віктор, почав сваритися, що Оксана все не так робить. – Я й не думав, що ти ні в чому не розумієшся! – раптом заявив він. Оксана так і застигла від несподіванки. – Ну і йди, пошукай розумнішу! – гукнула вона нареченому. Віктор взяв свою кофту і вискочив з квартири. Він трохи прогулявся і вирішив повернутися. Віктор піднявся по сходах, відкрив двері й оторопів. На підлозі у коридорі стояли чужі чоловічі черевики! Віктор відкрив двері в кімнату і застиг від побаченого
Спочатку чоловік Анни стійко мовчав і ніяк не коментував слова матері. А потім і він почав дорікати дружині, що вона майже не працює, а грошей на неї йде значно більше, ніж на інших членів сім’ї, і взагалі, якщо хочеш лікуватися, шукай гроші сама, а на мене не розраховуй.

Related Articles

Я не хочу просто «терпіти» заради статусу. Я хочу, щоб мене обіймали не тільки на свята, і щоб зі мною говорили так, ніби я важлива людина, а не просто кухонний інвентар. Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. Марія зупинилася посеред городу. Це було дивне відчуття. Не боляче, ні. Це було схоже на те, як людина раптом розуміє, що все життя йшла не в той бік, хоча йшла правильно, за всіма правилами. Вона зрозуміла, що за всі ці роки вона жодного разу не проявила себе справжню. Вона була матір’ю, господинею, дружиною, частиною господарства, але не була Марією. Того вечора Микола сидів на ґанку, перебираючи якісь інструменти. Він завжди щось робив руками. Марія довго дивилася на нього через шибку. Потім, не чекаючи від себе такої сміливості, вийшла на вулицю. — Миколо… — вона зупинилася на крок від нього. — А ти колись хоча б трохи мене любив? Чи просто звик, що я є? Чоловік підвів голову. Він виглядав здивованим, ніби вона запитала щось на іноземній мові. У їхньому спільному житті таких тем ніколи не піднімали. Він мовчав довго. Він справді думав. Не для того, щоб викрутитися, а щоб знайти правильні слова, які він ніколи не вживав

Viktor
22 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Я не хочу просто «терпіти» заради статусу. Я хочу, щоб мене обіймали не тільки на свята, і щоб зі мною говорили так, ніби я важлива людина, а не просто кухонний інвентар. Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. Марія зупинилася посеред городу. Це було дивне відчуття. Не боляче, ні. Це було схоже на те, як людина раптом розуміє, що все життя йшла не в той бік, хоча йшла правильно, за всіма правилами. Вона зрозуміла, що за всі ці роки вона жодного разу не проявила себе справжню. Вона була матір’ю, господинею, дружиною, частиною господарства, але не була Марією. Того вечора Микола сидів на ґанку, перебираючи якісь інструменти. Він завжди щось робив руками. Марія довго дивилася на нього через шибку. Потім, не чекаючи від себе такої сміливості, вийшла на вулицю. — Миколо… — вона зупинилася на крок від нього. — А ти колись хоча б трохи мене любив? Чи просто звик, що я є? Чоловік підвів голову. Він виглядав здивованим, ніби вона запитала щось на іноземній мові. У їхньому спільному житті таких тем ніколи не піднімали. Він мовчав довго. Він справді думав. Не для того, щоб викрутитися, а щоб знайти правильні слова, які він ніколи не вживав

Ти знову тільки каву п’єш? А я що, їсти повинен? Чому ти нічого не приготувала? – роздратовано вимовив Стас, переглядаючи ранкову пошту на своєму новенькому ноутбуці. Його пальці нервово постукували по клавіатурі, а погляд раз у раз ковзав на дружину, яка затишно вмостилася в кріслі біля вікна.

Viktor
22 Лютого, 202622 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Ти знову тільки каву п’єш? А я що, їсти повинен? Чому ти нічого не приготувала? – роздратовано вимовив Стас, переглядаючи ранкову пошту на своєму новенькому ноутбуці. Його пальці нервово постукували по клавіатурі, а погляд раз у раз ковзав на дружину, яка затишно вмостилася в кріслі біля вікна.

Прийшов свататися без особливої надії на успіх. А вона взяла, та й погодилася.Розписалися тихо і буденно в тому ж РАЦСі. Почали жити також тихо, без криків і лайки, без сварок і скандалів, оберігаючи почуття один одного. Адже вони, як і раніше, були друзями, і між ними не було пристрасті, що спалює плоть і позбавляє розуму. А ось розум якраз був.

Viktor
22 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Прийшов свататися без особливої надії на успіх. А вона взяла, та й погодилася.Розписалися тихо і буденно в тому ж РАЦСі. Почали жити також тихо, без криків і лайки, без сварок і скандалів, оберігаючи почуття один одного. Адже вони, як і раніше, були друзями, і між ними не було пристрасті, що спалює плоть і позбавляє розуму. А ось розум якраз був.

Цікаве за сьогодні

  • Я не хочу просто «терпіти» заради статусу. Я хочу, щоб мене обіймали не тільки на свята, і щоб зі мною говорили так, ніби я важлива людина, а не просто кухонний інвентар. Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. Марія зупинилася посеред городу. Це було дивне відчуття. Не боляче, ні. Це було схоже на те, як людина раптом розуміє, що все життя йшла не в той бік, хоча йшла правильно, за всіма правилами. Вона зрозуміла, що за всі ці роки вона жодного разу не проявила себе справжню. Вона була матір’ю, господинею, дружиною, частиною господарства, але не була Марією. Того вечора Микола сидів на ґанку, перебираючи якісь інструменти. Він завжди щось робив руками. Марія довго дивилася на нього через шибку. Потім, не чекаючи від себе такої сміливості, вийшла на вулицю. — Миколо… — вона зупинилася на крок від нього. — А ти колись хоча б трохи мене любив? Чи просто звик, що я є? Чоловік підвів голову. Він виглядав здивованим, ніби вона запитала щось на іноземній мові. У їхньому спільному житті таких тем ніколи не піднімали. Він мовчав довго. Він справді думав. Не для того, щоб викрутитися, а щоб знайти правильні слова, які він ніколи не вживав
  • Ти знову тільки каву п’єш? А я що, їсти повинен? Чому ти нічого не приготувала? – роздратовано вимовив Стас, переглядаючи ранкову пошту на своєму новенькому ноутбуці. Його пальці нервово постукували по клавіатурі, а погляд раз у раз ковзав на дружину, яка затишно вмостилася в кріслі біля вікна.
  • Прийшов свататися без особливої надії на успіх. А вона взяла, та й погодилася.Розписалися тихо і буденно в тому ж РАЦСі. Почали жити також тихо, без криків і лайки, без сварок і скандалів, оберігаючи почуття один одного. Адже вони, як і раніше, були друзями, і між ними не було пристрасті, що спалює плоть і позбавляє розуму. А ось розум якраз був.
  • Я пішла в магазин, купила печиво до чаю і пішла до коханки чоловіка додому. Варто сказати, у чоловіка прекрасний смак. Струнка, приємна, але аж надто молоденька
  • Рита пішла викинути сміття. Раптом до контейнерів під’їхала вантажівка. З кабіни вийшло двоє хлопців. Вони витягли старе крісло, сіли в машину й поїхали. Рита оглянула крісло. – Яке гарне, тільки підремонтувати треба, – подумала вона. – Візьму я його. Рита затягла крісло в квартиру. – Ти навіщо це притягла?! – здивовано запитав її чоловік Сергій. – Подивися, яке гарне! Зараз підремонтуємо, і сидітимеш телевізор дивитимешся. – Ну давай спробуємо, – погодився Сергій і потягнув крісло в кімнату. Чоловік став знімати стару оббивку. – Рито, дивись! – раптом вигукнув він. Рита глянула на крісло й очам своїм не повірила
  • О 6-й ранку чоловік скинув мене з ліжка. Спочатку я подумала, що це прикра випадковість, але вже наступного дня ситуація повторилася. Це сталося після нашого візиту до його матері в село. Ми прожили в шлюбі лише пів року, однак після цього інциденту я твердо вирішила подати на розлучення. Причина, через яку чоловік так зі мною поводився, мене просто приголомшила.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes