Є у мене старша сестра Марина, вона живе з чоловіком у двокімнатній квартирі, я сама теж в двокімнатній. Ми з нею обидві пенсіонерки.

Мого чоловіка давно не стало, дітей у нас не було, тому я й залишилась сама. У Марини двоє дітей та вже дорослі онуки. Найстарша онучка Катя заміж вийшла і Марина звернулась до мене з пропозицією.

– Ти переїжджай до мене, а квартиру твою моїй Каті віддамо – каже сестра. Вони молода сім’я, а ми з тобою разом житимемо.

Мені ця ідея дуже сподобалась. В дитинстві ми з Мариною були не розлий вода. Куди одна – туди й інша.

Я вже уявляла, як ми разом готуємо, сміємось і говоримо. Все ж не самій жити краще, тим більше з сестрою. І я погодилась.

Вирішила, що нічого з квартири не забиратиму, тільки необхідний одяг. За документами теж вирішила оформити житло на Катю з чоловіком.

Перед тим завітала до сестри у гості. Той візит і змінив моє рішення. В той день сестра сиділа дуже сердита та без настрою.

– Що сталось? – питаю.

– Та що. Он мій чоловік цілу ніч вештався то воду пити, то в туалет. От я й не виспалась – каже Марина.

Тоді то я й зрозуміла, що не хочу свою квартиру віддавати і переїжджати до сестри. Я ж теж вночі не раз прокидаюсь, то тоді виходить, що не зможу й кроку зайвий раз ступити. Та й кожна із нас з сестрою звикла до свого розпорядку і цього вже не зміниш.

– Я не переїжджатиму до тебе – кажу Марині.

– Як так? Ми вже Каті пообіцяли. Вони налаштувались, такі щасливі – говорить мені сестра.

Та я наполягла на своєму. Мені власний комфорт важливіший, тим більше у похилому віці.

Тоді прийшла додому і раділа, як дитя, що сама собі господиня і ні перед ким не звітуватиму. Робитиму, що хочу, у своєму житлі.

Марина на мене образилась і довго не говорила зі мною, але я вважаю, що вчинила правильно.

Яка ваша думка, хто з нас правий?