Працюю, як і більшість жінок. Повний робочий день, дедлайни, начальство, маршрутки, втома. Але моя “друга зміна” починається вдома. І вона без вихідних.

У нашій сім’ї є одне залізне правило, яке встановив чоловік: Олексій не їсть учорашнього. І не дай Боже запропонувати йому на вечерю те, що було зранку.

– Це котлети, які ти готувала в обід, Люба? – якось скривився він, заглянувши в каструлю.

– Так, я ж тільки сьогодні зранку їх смажила.

– Ти ж знаєш, що їм тільки свіже. Не можеш щось нове придумати?

“Нове” – це означає знову до плити.

Щодня я встаю на годину раніше. Не тому, що люблю світанки, а тому що треба встигнути приготувати Олексію сніданок і лотки на роботу. Омлет, м’ясо, гарнір, салат – щоб не повторювалося. Бо якщо побачить знайому страву, одразу почнеться.

– Знову гречка?

– Ти ж її любиш.

– Любив, але не 2 дні підряд.

Після роботи мчу додому, бо знаю: якщо вечеря не буде готова “з нуля”, буде скандал. Прибирання, прання, посуд – і знову кухня. Не пам’ятаю, коли востаннє просто лягла й дивилась фільм. Телевізор у нас є, але він ніби не для мене.

Одного вечора не витримала. Сиділа на кухні, дивилась на чергову каструлю і відчула, що мене просто трясе.

– Слухай, – сказала чоловікові. – Мені важко. Я працюю, постійно готую, прибираю. Може, інколи будемо їсти вчорашнє? Нічого ж не станеться.

– Не треба нити, усі жінки так живуть.

– Усі? Ти серйозно?

– А що? Моя мама так все життя прожила. І працювала, і готувала, і все встигала. І не скаржилась.

Мене наче обухом по голові вдарили.

– То, може, ти з мамою і живи? – вирвалося в мене.

– Ти що собі дозволяєш?!

– Дозволяю собі бути втомленою! Я не пам’ятаю, коли востаннє просто лежала! Коли востаннє робила щось для себе!

– Ти перебільшуєш, жінка має дбати про сім’ю.

– А хто має дбати про мене?! Я ж не робот, а жива людина!

– Знову істерика. Не подобається – ніхто не тримає.

Ці слова зависли в повітрі. А я стояла посеред кухні, з мокрими очима і брудним фартухом, і думала: невже це і є моє життя? Плита, каструлі й вічне “ти жінка – ти мусиш”. Просто хочу інколи жити, а не тільки готувати. Як би ви вчинили?