У нас із чоловіком є дача: невелика, але дуже затишна. Ми купили її кілька років тому, вклали чимало сил і грошей. Для мене це було місце відпочинку й тиші: городик, квіти, мангал, посиденьки з друзями. Часто приїжджали туди на вихідні й запрошували гостей – і друзів, і родичів. Свекруху з зовицею теж не обділяли: кликали, пригощали, приймали як годиться.

Але я й уявити не могла, що одного разу приїду на свою дачу й відчую себе там зайвою.

У суботу я вирішила поїхати сама – Іван сказав, що затримається в місті. Хотіла трохи відпочити, попоратись на грядках, зробити вечерю. Під’їжджаю до дачі – і вже з хвіртки чую сміх, запах диму, музику.

– Ну нічого собі… – бурмочу я під ніс.

Захожу у двір – а там свекруха з зовицею. На мангалі шкварчить шашлик, на столі – салати, пляшки, хліб. А найгірше – вони поводяться так, ніби це їхня дача.

– О, ти дивись, хто приїхав! – радісно вигукнула Наталія Сергіївна. – А ми тут вирішили відпочити.

– Вирішили? А хто вам дозволив?

Зовиця пирхнула:

– Та що ти починаєш? Ми ж родина.

Я зайшла в будинок, а потім спустилась у погріб – і мене просто затрусило. Половини наших закруток немає, на полицях відсутні банки, мішки з картоплею, морквою

– Це що таке?! Ви ще й у погребі похазяйнували?

– Та ми взяли трохи собі. Все одно ж пропаде, бо те все самі не з’їсте.

– Ви хоч запитали чи можна брати?

– А навіщо питати? Іван ключ дав.

І тут мене наче кип’ятком облили, я одразу подзвонила чоловікові.

– Ти дав їм ключі від дачі?!

– Так, а що такого? Мама хотіла шашлик посмажити.

– Без мене, на нашій дачі, з нашими продуктами?! Вони поводяться тут як господарі!

Чоловік приїхав за годину. І знаєте, що найболючіше? Він став на їхній бік.

– Ти перебільшуєш, це ж моя мама і сестра. Вони мають право тут хазяйнувати.

– Я тут ніхто? Це не моє? Хоч хтось допоміг літом на грядках?

– Бачиш, сину, яка вона. Ми з добром, а вона скандал влаштовує.

– Добром?! Ви приїхали без попередження, лазите по погребу, смажите шашлики!

– А ми й не збиралися питати.

Чоловік тільки знизав плечима:

– Я вважаю, що рідні можуть приїжджати, коли хочуть.

– А я вважаю, що будь-які родичі мають питати дозволу у господарів, навіть якщо це мама.

Після цього свято закінчилось. Шашлик доїдали мовчки. Я зібрала речі й поїхала додому сама.

З того дня для мене дача – вже не місце спокою, а місце, де вперше зрозуміла: у цій сім’ї моя думка – не головна. І питання тепер не лише в ключах від дачі, а в тому, чи є в мене взагалі ключ до серця власного чоловіка.