— Настя, у мене до тебе серйозна розмова! — почав Вадим. — Мені потрібно, щоб ти мене для початку просто вислухала, і найголовніше, не перебиваючи…

— На тему? — поцікавилася у Вадика дружина. — Щось сталося?

— Ну я ж тільки що просив тебе, не перебивати! А ти відразу вже почала! — нервово вимовив чоловік.

— Вибач! Я думала, ти закінчив! Ну тоді продовжуй! — невинно посміхнулася жінка.

— Я навіть не знаю, з чого почати… — трохи запнувся Вадим. — Коротше! Там у моїх війна до стелі будинку розгорнулася, і Дімка вимагає від матері звільнити квартиру!

— У якому це сенсі вимагає звільнити квартиру? — здивувалася Настя. — Виганяє її з дому, чи що? Він що, зовсім з головою не дружить, як можна маму з дому вигнати?

— Я навіть втручатися туди не хочу! Ти ж знаєш мого старшого брата! – важко вимовив чоловік.

– Ти що, жартуєш? – посміхнулася Анастасія. – Якби мій старший брат таке витворяв, я б його просто задушила, і навіть розбиратися б не стала! Очманіти! Рідну матір виганяти з власної квартири!

– Настя, ти ж знаєш, що я з ним не спілкуюся, тому розмовляти з ним марно, і я навіть робити цього не буду!

– І що ти тоді хочеш зробити? Про що ти хотів поговорити? – запитала Настя. – Я сподіваюся, ти не хочеш свою маму до нас перевезти?

— Саме про це я і хотів з тобою поговорити! — відповів дружині Вадим, дивлячись їй пильно в очі.

— Стривай! — Настя підняла руку і не дала продовжити чоловікові його промову. — Ти жартуєш, чи що? А чи не простіше викинути вашого Дімку з батьківської квартири?!

Адже, зрештою, є закон, спеціальні служби! Нехай твоя мама туди звернеться і виселить цього дармоїда-переростка…

— Вона цього ніколи не зробить, ти ж знаєш!

— Прикольно у вас виходить, взагалі чудово просто… — жінка була в шоці від того, що відбувається. — Значить, коли ти з армії прийшов, вона змогла вигнати тебе з дому.

Коли у тебе ще не було роботи і взагалі нічого не було. А Діму, значить, вона вигнати зі своєї власної квартири не може… Точніше, ніколи цього не зробить?!

— Настя! — знову звернувся до неї чоловік. — Це їхні справи, в які я втручатися не збираюся! Але, знаючи свого братика, я не здивуюся, якщо мама завтра-післязавтра опиниться на вулиці! Тому я і прошу тебе…

— Я проти! — впевнено відповіла Настя. — І на твоєму місці, якби мене мама виставила з дому на вулицю…

Та я б з нею навіть не розмовляла більше ніколи! А ти ще й до свого дому її притягнути збираєшся! Ти хоч уявляєш, що тут почнеться?!

— Ну мила, це ж все-таки моя мама! І я її, щоб вона не зробила, і що б вона мені раніше не наговорила поганого, я її все одно люблю і просто не зможу кинути в таку хвилину!

— Твоя доброта, Вадиме, — сказала йому дружина, — в решті-решт може зіпсувати тобі все твоє життя! А якщо ти так сильно переживаєш за свою матір, то тобі не зі мною потрібно домовлятися, не зі мною!

Тобі необхідно гарненько втовкмачити вашому ледацюзі Дімочці, чисто по-братськи! Так, щоб він цю розмову назавжди запам’ятав і більше не займався ніякими дурницями, і тим більше…

— Ага, втовкмачити… — пробурмотів Вадим. — Ну втовкмачу я йому, а далі знаєш, що буде?

— І що ж? — знову посміхнулася Настя. — Діма буде плакати, а твоя мама його жаліти і звинувачувати в усьому тебе?!

— Щось на кшталт того! — сказав чоловік. — Тільки наступного дня, або навіть раніше, за мною приїде наряд поліції, і запхають мене далеко і надовго!

— І цей наряд, швидше за все, і викличе твоя мама, Вадь! — сказала Настя.

— Ось і я про те ж саме! — погодився з дружиною Вадим.

— Ось і розібралися, Вадик, твоїй мамі тут нічого робити! Тому що, просто повір мені, якщо вона тут буде жити, то нам з тобою спокійного життя можна сказати прощавай!

А я на це ніяк погодитися не можу, ти вже мене вибач, любий! Я тебе дуже люблю, але є людина в цьому житті, за благополуччя якої я переживаю більше, ніж за твоє, і тим більше за твою маму!

Вадик дивився на дружину так, ніби застукав її з коханцем. Він не зрозумів, що жінка мала на увазі, і перепитав.

— Не зрозумів, — сказав Вадим. — Що це ще за людина така? У тебе хтось з’явився?

— Ти зовсім хворий, Вадь? — не змогла стриматися від сміху Настя. — Я — ця людина! І за своє власне благополуччя я переживаю більше, ніж за чиєсь ще! І саме з цієї причини я проти того, щоб твоя мама жила у нас!

І можеш мене навіть не вмовляти, я не згодна на це! — остаточно заявила чоловікові Настя. — Так що нехай вони самі між собою розбираються, а ти просто туди не лізь, ось і все!

Вадик похилив голову і не став відповідати дружині. Він розраховував, що Анастасія прийме його сторону, підтримає його. Але вийшло все так, як він і не очікував навіть.

Чоловік, звичайно, знав, що Настя і його мама, Світлана Вікторівна, не особливо добре ладнають між собою.

Але він думав, що в такій ситуації його дружина буде хоч трохи м’якшою і піде йому і його матері назустріч.

Наступного дня Вадим зателефонував матері з роботи, коли у нього видалася вільна хвилинка.

– Привіт, мамо… — сумно вимовив Вадим. — Нічого не вийде, Настя проти твого переїзду до нас, і я навіть не знаю, як її переконати!

Може, правда, накостиляти Дімону, щоб він себе в твоєму домі господарем не відчував!

— Діму чіпати мені не смій! — категорично заявила Світлана Вікторівна. — Я не дозволю його ображати!

— А чого ти тоді від мене хочеш? Ну і живіть тоді далі з Дімою! Я тут тоді при яких справах взагалі? — почав трохи підвищеним тоном розмову Вадим.

— Так! На матір голос не підвищуй! А слухай, що я тобі скажу! — наказовим тоном зажадала вона. – У вас в домі хто господар? Ти чи твоя дружина?

– А це до чого тут? – здивувався Вадим.

– А до всього, синку, до всього! – відповіла йому мати. – Якщо ти господар, то ти й питати нічого в неї не зобов’язаний! А мужик у вас в домі ти, а не вона!

То якого біса ти взагалі з нею радишся? Твоїй мамі скоро жити буде ніде, а ти ще дозволу у своєї Настьки питаєш! – почала злитися на сина Світлана Вікторівна.

– А що ти мені пропонуєш? Просто прийти з тобою і поставити її перед фактом? – запитав Вадим.

— Саме так! — відповіла йому мати. — Саме так і потрібно зробити! А не жувати соплі і не випрошувати у власному будинку дозволу на проживання рідної матері!

— Я не хочу скандалів, мамо, а якщо я так зроблю, то вони гарантовані! — відповів матері син.

— Який же ти нитик, Вадиме! – зло прошипіла Світлана Вікторівна. – Це твоя вдячність матері за те, що виховувала тебе, одягала, взувала, годувала!?

Ну спасибі, синку! Спасибі, що не відмовив! Тепер знай, коли я опинюся на вулиці, винен в цьому будеш тільки ти! – сказала мама і кинула трубку.

Вадик спробував кілька разів їй передзвонити, але вона скидала всі його дзвінки.

Він одразу вирішив зателефонувати старшому братові і з’ясувати у нього, з якої причини він намагається виселити матір з власної квартири.

Але як тільки він знайшов номер брата в телефонній книзі, бажання йому дзвонити одразу кудись зникло.

Чоловік кілька годин обдумував слова матері про господаря в будинку. В результаті він дійшов висновку.

Після цього написав матері повідомлення і сказав, що все-таки забере її жити до себе додому.

Наступного дня, у свій вихідний, Вадим із самого ранку вирушив за матір’ю і ні слова не сказав дружині про своє рішення.

Приїхавши за мамою, він також розраховував поговорити зі старшим братом, але того не було вдома. Вадим забрав маму, і вони разом вирушили до нього і до Насті додому.

По дорозі він настійно просив маму, щоб та ніяк не провокувала його дружину, не намагалася влаштувати в його будинку свої порядки і тим більше не сунула свого носа в його і Настині стосунки.

Світлана Вікторівна намагалася почати сперечатися з сином, але в підсумку погодилася на його умови.

Приїхавши додому разом з матір’ю і декількома сумками її речей, Вадима на порозі зустрічала дружина з обуреним і розчарованим поглядом.

Чоловік намагався пояснити своє рішення дружині, але та і розмовляти з ним не хотіла.

Так минув майже тиждень. Настя і Вадим поводилися немов сусіди. Вони не спілкувалися, Анастасія перестала готувати для чоловіка. Зате Світлана Вікторівна була щаслива.

У Насті створювалося стійке враження, що саме цього мати її чоловіка і домагалася. Правда, вона ніяк не чіпала Настю, як і обіцяла, не лізла в їхні з Вадимом стосунки і не влаштовувала своїх порядків.

Але Настя рано чи пізно чекала від неї сюрпризів. Які не змусили себе довго чекати.

Коли дружини не було вдома, Світлана Вікторівна вирішила обговорити з сином тему, яка її дуже сильно хвилювала.

— Послухай, Вадику, — звернулася до чоловіка мати. — А що, ви постійно так жили? Ви взагалі розмовляєте?

— До твого приїзду ми розмовляли! У нас все було добре! А зараз, я вважаю, «добре» вже може ніколи не повернутися в наші стосунки! — відповів їй син.

— Я саме на цю тему і хотіла з тобою поговорити, синку! Я знаю, як тобі повернути прихильність дружини і налагодити з нею стосунки! — якось трохи лякаюче посміхнулася мама Вадима.

— І як же?

— Просто купіть мені квартиру, і я вас більше ніколи не турбуватиму! — відповіла Світлана Вікторівна.

— Ти що, жартуєш, мамо? — нервово посміхнувся чоловік. — Ми за цю ще не виплатили іпотеку!

— Ну і що, що не виплатили? Візьміть ще одну! — сказала синові мати.

— Так нам її ніхто не схвалить, поки ми цю не виплатимо! Тут далеко не все так просто! – відповів Вадим. – Та й Настя навряд чи піде на таке! Вона швидше просто розлучиться зі мною…

– А ти добре подумай і придумай, як зробити так, щоб усім було добре! І мені, і вам! – наполягала Світлана Вікторівна. – А то легко говорити, коли ще нічого не дізнався!

У підсумку мама переконала сина розглянути всі варіанти, а потім вже робити висновки.

Вадим, звичайно, сумнівався в усій цій затії, але спробувати все ж вирішив. І насамперед йому необхідно було обговорити це питання з дружиною.

Коли ввечері Анастасія повернулася додому з роботи. Вона, на відміну від попередніх днів, була дуже сильно схвильована.

З її вигляду було помітно, що вона дуже сильно хоче щось обговорити з чоловіком. Але в той же час, вона з ще більшою ненавистю і злістю дивилася на свою свекруху.

Увійшовши в спальню, жінка покликала чоловіка.

— Вадик, нам потрібно дещо обговорити, і це дуже важливо! — сказала Настя. — Зайди в спальню і зачини за собою двері!

Вадик відразу ж пішов за дружиною і зробив, як вона веліла. Але він почав розмову першим.

— Настя, ми з мамою придумали, як зробити так, щоб вона тут більше не жила з нами! — сказав Вадик.

– Та що ти кажеш?! – посміхнулася Настя. – І що ж ви придумали такого?

– Кохана! – Вадик сів на ліжко і спробував взяти дружину за руку. – Я думаю, моїй мамі потрібно купити окрему квартиру, щоб вона від нас відстала нарешті, і…

Настя розреготалася вголос. Цей сміх дуже сильно не сподобався Вадиму, так, що він розлютився і не став далі продовжувати цю розмову. Він підвівся з ліжка і пішов до виходу зі спальні.

— Стій! — спокійно сказала жінка позаду нього. — Повернися, сядь і послухай мене уважно!

Вадик неохоче, але все ж виконав прохання дружини.

— І що ти мені хочеш сказати? — недбало кинув він.

— Я сьогодні бачилася з твоїм братом! І він був у шоці, в справжньому, коли дізнався, що він нібито вигнав твою матір з дому, любий… — сказала Анастасія. — Ти розумієш, про що йдеться?

— Не зовсім! — відповів чоловік.

— Коротше! Дімка ваш сказав, що мама ваша зовсім попливла, в сенсі, з головою не дружить ґрунтовно…

— Я знаю, що це означає! — перебив він дружину.

— Та не важливо, — сказала Настя і продовжила свою розповідь. — Ми з ним розговорилися, і я запитала, чому ви не спілкуєтеся, як брати?!

На що він відповів, що він би й радий, та тільки ти його терпіти не можеш і слухати не хочеш! І що ваша матуся зробила все, щоб вас двох між собою посварити!

— Та такого не може бути! — відмахнувся Вадик. — Він сам перестав зі мною спілкуватися, до чого тут взагалі мама?

— Та до всього, Вадиме, до всього! Вона тобою крутить і маніпулює, як їй заманеться! Але це не головне… — посміхнулася Настя. — Головне те, що Діма вже кілька років не живе вдома.

А якщо бути точніше, то вже шість років! Він одружений, у нього є дочка, яку він матері навіть показувати не хоче!

Вадик дивився на дружину і не вірив її словам.

— Ти жартуєш? — запитав він у неї.

— Ні! — відповіла дружина. — Зараз сам в цьому переконаєшся!

Вона дістала свій телефон, набрала номер брата свого чоловіка і дала Вадиму трубку.

Коли брати поговорили, а розмова їх тривала близько двадцяти хвилин, Вадик віддав дружині телефон і дуже злий пішов до вітальні, де перебувала його мати.

— Збирайся і забирайся з моєї квартири! — гримнув він на матір. — Десять хвилин тобі, інакше я тебе ногами вижену звідси, мамо!

— Синку, що сталося? Чому ти на мене кричиш? Це твоя дружина тебе проти матері налаштувала? — кричала Світлана Вікторівна і кинулася до спальні подружжя.

— Стій! — перегородив вихід із вітальні Вадим. — Хто тебе з дому вигнав? Дімка? — зло реготав Вадик. — А нічого, що він уже кілька років, як з’ясувалося раптово, не живе з тобою?!

І взагалі знати тебе не бажає! Ти що мені набрехала? Ти чому зробила так, що ми з ним всі ці роки не спілкувалися? Ти навіщо нас посварила? Яка ж ти мерзенна мама…

– Синку! Я тобі все поясню! – раптом почала голосити вона.

– Та я й слухати тебе не збираюся! – відповів Вадим. – Тобі залишилося шість хвилин! І якщо ти в них не вкладетьсяшся! Я тебе силою звідси викину!

Бігом, я сказав, зібрала свої речі і звільнила від своєї присутності мою квартиру! Ти хотіла, щоб я показав господаря, так я його і показую!

Вадим не став з’ясовувати у матері причин, за якими вона з ним і з його братом так поводилася. Він просто вигнав її зі своєї квартири і припинив з нею спілкування назавжди.

Зате завдяки цьому випадку він відновив стосунки зі своїм старшим братом Дмитром. Вони з Настею познайомилися з його дружиною, з його донькою. Чому і Вадим, і Діма були невимовно раді.

А старенька злюка залишилася зовсім одна. І жоден із синів її більше не пожалів.