Зустрічалася з чоловіком 54 роки. Прийшла на вечерю до його матері —несподівано вона сказала фразу про колишню дружину. В цей момент я прийняла рішення…Яке рва зило всіх… і довелося піти тієї ж ночі…

3 Лютого, 20263 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено

Ігор здавався ідеальним чоловіком. П’ятдесят чотири роки, архітектор, сім років у розлученні. Уважний, турботливий, умів сказати правильні слова у потрібний момент. Мені було сорок вісім, я теж пережила розлучення, втомилася від самотності. З Ігорем усе було просто й легко.

Ми зустрічалися вже чотири місяці, коли він запропонував познайомити мене зі своєю матір’ю.

— Мама хоче тебе побачити, — сказав він. — Поїдемо в суботу на вечерю. Підходить?

Я зраділа. Знайомство з батьками — це серйозний крок, отже, він дивиться на наші стосунки серйозно, на довгу перспективу.

У суботу ми вирушили до його матері. Вона жила у трикімнатній квартирі на околиці міста. Двері відчинила жінка років сімдесяти п’яти, підтягнута, зі строгим поглядом, який оцінював з голови до ніг.

— Це Ірина, — представив мене Ігор.

— Добрий вечір, — простягнула я руку, намагаючись усміхнутися. — Дуже приємно.

Вона слабо потиснула мою долоню, уважно оглянула мене й не сказала ні слова. Я відчула себе ніби на іспиті, який треба скласти без права на помилку.

І цей іспит я провалила ще до того, як почала говорити.

Вечеря: холод, що пронизує до кісток

Ми сіли за стіл. Мати Ігоря накрила щедро: салати, гарячі страви, пироги. Я хвалила все, намагаючись бути ввічливою й доброзичливою.

Вона відповідала коротко. Дивилася на мене вивчаюче, ніби ентомолог на рідкісну комаху. Ігор намагався розрядити атмосферу жартами, але напруга не зникала.

— Ірино, а чим ви займаєтеся? — нарешті спитала вона.

— Працюю у страховій компанії, — відповіла я. — Керівниця відділу.

Вона кивнула, ніби роблячи висновок:

— Кар’єристка. Зрозуміло.

Слово «кар’єристка» прозвучало з осудом, без натяку на комплімент чи схвалення.

— Діти є? — наступне питання прозвучало спокійно, але з докором.

— Ні, — відповіла я. — Не склалося.

Вона подивилася на сина багатозначно.

— А Оленка народила Ігорю двох чудових хлопців, — сказала вона.

Оленка — колишня дружина Ігоря. Я знала про неї небагато: розлучення сім років тому, діти дорослі й живуть окремо.

— Так, Ігор розповідав, — спокійно сказала я.

Мати Ігоря зітхнула:

— Оленка була гарною дружиною. Домашньою, турботливою, справжньою господинею.

Ігор напружився:

— Мамо, давай не будемо про це.

Але вона продовжила:

— Що «не будемо»? Говорити правду? Оленка присвятила себе сім’ї. А не роботі.

Я мовчала. Розуміла, що розмова буде лише погіршуватися.

Фраза, яка змінила все

Після вечері ми пили чай. Ігор вийшов на балкон. Я залишилася сама з його матір’ю.

Вона подивилася на мене довгим поглядом. Потім тихо сказала, майже довірливо, ніби ділилася секретом:

— Знаєте, Ірино, Ігор усе життя шукав жінку, схожу на мене. Оленка була такою. А ви… ви зовсім інша.

Я не знала, що відповісти на її слова.

Вона продовжила:

— Оленка знала своє місце. Розуміла, що чоловік — голова сім’ї. Слухалася Ігоря і мене також. Ми жили однією родиною. Вона щонеділі приїжджала, готувала, прибирала, я її виховувала як доньку.

Тут я почала усвідомлювати, що відбувається.

— А потім вона повстала, — зітхнула мати Ігоря. — Сказала, що втомилася, що хоче працювати й розвиватися. На неї напав фемінізм. Ігор намагався її втримати, але вона подала на розлучення.

Вона уважно подивилася на мене:

— А ви ж із таких самих? Самостійних? Які вважають кар’єру важливішою за сім’ю?

Я мовчала. Вона додала:

— Ігорю потрібна жінка, яка буде дбати про мене, коли я постарію. Оленка це розуміла. А ви зможете?

Ось воно. Справжня причина знайомства.

Йому не потрібна дружина. Йому потрібна доглядальниця для матері.

Ігор повертається: момент істини

Ігор повернувся з балкона. Я встала:

— Ігорю, мені час. Поїхали.

— Вже? Ми ж тільки чай попили.

— Мені завтра рано вставати.

Ми попрощалися. У машині я мовчала. Ігор намагався завести розмову:

— Ну як? Мама сподобалася?

— Ігорю, зупини машину.

Він здивувався:

— Що сталося?

— Будь ласка, зупини.

Він припаркувався. Я повернулася до нього:

— Твоя мама сказала мені дуже цікаву річ. Що Оленка щонеділі приїжджала, готувала, прибирала й дбала про неї. І що тобі потрібна жінка, яка буде робити те саме.

Ігор зблід:

— Вона це сказала?

— Дослівно.

Він зам’явся:

— Слухай, ну мама стара, їй потрібна допомога…

— Ігорю, чесно. Ти шукаєш дружину чи доглядальницю для матері?

Він мовчав.

— Ось і відповідь, — сказала я, відкриваючи двері. — Було приємно познайомитися. Більше не дзвони.

Я вийшла, зловила таксі й поїхала додому.

Ігор писав мені три дні поспіль. Дзвонив, вибачався, казав, що мати все перебільшила:

— Ну так, іноді їй потрібна допомога. Але це ж нормально! Діти мають дбати про батьків!

— Діти — так, а невістка має бути безкоштовною прислугою?

— Не прислугою! Просто іноді прийти, допомогти по дому…

— Щонеділі? Готувати, прибирати, терпіти її постійні повчання?

Він не знаходив, що відповісти.

Я заблокувала його у всіх месенджерах. Зрозуміла, що Оленка пішла не просто так. Сім років вона була не дружиною, а служницею для матері Ігоря. А тепер він шукає заміну — нову жінку, яка виконуватиме роль прислуги.

Через місяць я випадково зустріла знайому Ігоря. Вона сказала:

— Іро, ти вчинила правильно. Оленка жила в пеклі. Свекруха контролювала все: що готувати, як виховувати дітей, як одягатися. Ігор завжди був на боці матері.

— Чому вона терпіла сім років?

— Діти були маленькі, йти було нікуди. Коли молодший пішов до школи, вона пішла. Це були найгірші роки її життя.

Тепер Оленка щасливо заміжня в іншому місті. Свекруха не бачить онуків уже п’ять років — Оленка не пускає.

Ігор досі шукає жінку. Він знайомиться на місяць-два, потім показує її матері, і жінки йдуть. Усі йдуть, бо розуміють те, що зрозуміла я: він шукає не партнерку, а жертву для своєї матері.

Мій висновок про чоловіків-маминькиних синків

Таких чоловіків багато, особливо серед розлучених старше п’ятдесяти. Мати для них важливіша за дружину, дітей, усе інше. Вони шукають жінку, яка буде: