У грудні мій син Василько з невісткою Анею купили нову квартиру. Раніше ми з чоловіком частенько заходили до них у гості просто так, навіть серед робочого тижня. Хотіли разом чаю випили з тортиком, поговорити, як справи у молодят, що нового коїться у світі.

Вони тоді мешкали у невеликій, однокімнатній квартирі, буквально 10 хвилин йти від мого будинку. А зараз у них велика, трикімнатна квартира, їхати треба з пересадками у трамваї. Поруч і торговий центр, школа для внучки.

І минулої неділі, після церкви, ми з чоловіком вирішили зайти до сина у гості. Глянути, який ремонт зробили, просто побазікати. Бо вже нема такої можливості, аби бачитися частіше. Звісно, про свій візит ми попередили. Ну аби то не виглядало так, що ми звалилися, як сніг на голову.

От ми заходимо, а невісточка вже накладає свіжі вареники та борщик. Гарну скатертину постелила на стіл, встигла зранку зварити борщику, наліпити вареників. Ніби мала пропелер в одному місці.

– Пригощайтеся, мамо. Всім смачного, – сказала Аня.

Я раз ложкою набираю борщ – а він ну зовсім не такий. Наче недосолений, буряка майже нема, одна капуста і де-не-де шматочки картопельки траплялися. Навіть сметана смаку не додавала.

– Аню, а що то за рецепт борщу такий дивний? Наче я одну воду пофарбовану пити маю.

– Не знаю. Я купила у Сільпо. А вареники ще вчора взяли, дві пачки, на акції були в магазині.

– То ти не сама це робила?

– Так. А що тут такого? Я не хочу у свій вихідний на кухні стовбичити. Закинула все у гарячу воду і за 10 хвилин обід готовий.

Просто уявлення не мала, що моя невістка така лінива жінка! От знаючи, що до тебе прийдуть гості, просто так нахабно подати до столу напівфабрикати. Звідки у ній стільки нахабства? 

Коли до мене приходять у гості коліжанки чи інші родичі, то я два дні з кухні не вилізаю. Мене ще покійна мати навчила, що гостям треба все свіже та домашнє до столу подавати. Бо це ознака того, що ти хороша господиня.

А подавати до столу готові продукти, які ти купила у магазині – верх неповаги. Ну не знати, що вони у той борщ чи вареники поклали. Я бачила, що у багатьох магазинах продають готове картопляне пюре, салатики, супи, якісь десерти. Ну але це хіба вже для таких ледацюг, яких світ не бачив. Суцільна хімія, з якою можна собі заробити багато болячок!

Посьорбала борщик, взяла собі 2 вареника, але все одно сиділа голодна. Та і чоловік також не наївся таким “частуванням”. Добре, що вдома я ще мала трохи домашніх котлеток, зварила макарони.

Спершу я хотіла зателефонувати Ані та прочитати їй моралі. Ну бо так не можна! Вона господиня і повинна дбати, аби в холодильнику стояли свіжі продукти, домашній борщик. Так, то довго готувати, але можна виділити хоча б годинку після роботи. Я ж не втомлююся після зміни на заводі їсти робити. А вона працює до 6 вечора, то не така пізня година.

Однак, не хотіла, аби через це наші стосунки зіпсувалися. Тому вирішила хитрим способом все змінити. Цієї суботи поїхала на ринок, купила свіжий фарш, сир домашній, борошно, молочко. І завезла все невістці.

– Слухай, ну давай краще удвох зробимо пельмені та вареники. Домашнє набагато краще смакує, ніж магазинне.

Аня спершу скривилася, адже мала інші плани. Та я помалу заохочувала її до роботи. За годинку ми зліпили і пельмені, і вареники з сиром, з картоплею та ще невістка мала баночку консервованих вишеньок.

Василь та внучка Злата аж пальчики облизували, коли ми на вечерю подали ті смаколики.

Сподіваюся, що невістка засвоїть мій урок та буде більше готувати для рідних. Інакше вони всі в родині гастрит зароблять з тими напівфабрикатами.