Я у 2021 році поїхала на заробітки в Італію, місто Пескара. Причину ви знаєте точно – гроші. Я сама за освітою вчитель, викладала математику. Однак, на ту зарплату я не жила, а виживала. Потім до школи почали набирати молодих спеціалісток, а старших вчителів звільняли. Я вирішила написати заяву за власним бажання. Тим паче, у Пескарі жила моя двоюрідна сестра Галинка, давно кликала туди на роботу.
Мої сини вже дорослі, живуть окремо. Старший Михайло переїхав до столиці, молодший Матвій живе в Івано-франківську. І от що мені робити самій у місті без роботи?
Так і подалася на роботу. Однак, не розраховувала, що саме тут знайду своє кохання.
Сестра Галинка допомогла знайти роботу, влаштувалася доглядальницею-покоївкою до одного літнього дідуся. Пан Пауло трішки знав українську (його покійна мати була зі Львова), а ще англійською розмовляв.
Я готувала їсти, прибирала, доглядала за дідусем. І якось на свято приїхав його син, Алехандро. Він одразу почав до мене залицятися, купив на другий день знайомства дорогий телефон та сережки. Ми багато спілкувалися онлайн, говорили годинами у Скайпі. На вихідних Алехандро приїздив з Палермо до нашого містечка. Ми багато подорожували, були і в Парижі, і в Лісабоні та навіть літали на тиждень у Туреччину.
Донька Алехандро мене також дуже добре прийняла в родину. Анджела одразу почала називати мене “мадре” навіть просила навчити варити борщ.
І от знаєте, чужа дитина мене так тепло прийняла. А сини коли дізналися про мій роман з Алехандро, то одразу почали кричати і засуджувати:
– Мамо, ти геть клепку втратила на тих заробітках? Тобі 50 років, яке кохання?
– Ти нас через ці любовні походеньки геть осоромиш на все місто. Розумієш, як сусіди потім будуть пліткувати?
Сини всіляко хотіли відмовити мене від шлюбу з Алехандро. Навіть вигадали, що він мене не кохає, а хоче в якесь рабство продати! Хотіли знайти Алехандро у Фейсбуці та йому декілька “гарних слів написати. На щастя, мій коханий не сидить у Фейсбуці.
Мені якось так прикро за поведінку синів. Адже чужа дитина прийняла мене у родину так щиро і тепло. А Михайло та Матвій одразу накинулися з якимись звинуваченнями. Хіба я не заслужила хоча б у 49 років стати щасливою жінкою?
Чи вони думають, що я їх кину та більше ніколи не повернуся до України?
