Так склалося, що я вийшла вдруге заміж досить пізно – аж у 45. Степанові 52, ми познайомилися на дні народженні спільної подруги. І Степан мені дуже сподобався – такий уважний, вихований, галантний чоловік. Ще й того вечора провів мене додому, а наступного ранку кур’єр приніс мені квіти від “таємного шанувальника”.

Степан постійно забирав мене з роботи і не з порожніми руками. То квіти, то пачка цукерок, якісь парфуми дорогі. І ми постійно вечеряли разом у кафе, на вихідні їздили у Буковель чи в Яремче. Здавалося, що я потрапила у справжню казку та почуваюся принцесою.

Знаєте, у мене вже був невдалий шлюб, але то через дурість та молодість. Але зате у мене є чудова донечка Світланка, якій зараз 26 років. Вона, до речі, дуже раділа, що у мене з’явився новий чоловік.

Через 3 місяців таких стосунків Степан зробив мені пропозицію. І він сам запропонував мені переїхати до нього в будиночок, а мою двушку здавати. Це ж добре для родинного бюджету мати ось такий додатковий дохід. Адже самі розумієте, що зайві 10 тисяч на дорозі не валяються.

Однак, після весілля Степана наче змінили. Будиночок не дуже великий, на 1 поверх, але роботи тут багато. По-перше, багато меблів, які треба протирати від пилюки. Постійно чистити подвір’я та доріжку від снігу, щоб пройти до воріт. По-друге, вигуляти двох собак, дати їм їсти, почистити вольєр та вичесати шерсть від ковтунів.

Окрім цього, на території є альтанка та сауна. До Степана приходять постійно друзі у баню, влаштовують собі посиденьки. Ну а мені треба цю араву нагодувати! Картопля, шашлик, салатики та ще закуски до випивки. Можуть до ранку сидіти в бані та пиячити. А я ще потім мию посуд та прибираю.

– Анька, ну де наші огірки? Давай, рухайся, хлопці вже голодні, – кричить на всю кухню чоловік.

Навіть коли ті друзі приходили зі своїми жінками, то ті панянки тільки пили каву на дивані та хихотіла. А я туди-сюди бігала з кухні до вітальні, аби гостей обслужити.

Окрім друзів, у Степана були ще одні “гості” – онуки. Так, як Степан мав також доньку від попереднього шлюбу, то вона постійно приходила з дітками до нас у гості. Сашко та Артемчик хороші хлопчики, але дуже капризні. Раз вони гралися м’ячем у кімнаті та розбили дзеркало.

Ну а хто вийшов винним? Я! Бо, бачте, не пильнувала малих.

– Вони могли порізатися! Ти чого не дивилася? – кричала пасербиця Рита

На жаль, Степан став на бік доньки та онуків. Мало того, що на мене всі накричали, то ще потім повинна була прибрати скло від дзеркала і порізалася.

І от який парадокс – я повинна няньчити чужих онуків, але свою доньку та внучка Петрика не маю права запросити у гості. Бо Степан проти, аби “чужі люди” тут сиділи, їли чи спали.

Тому я маю лиш один день на зустрічі – неділю після церкви. Ми гуляємо зі Світланкою та Петриком у Стрийському парку, ходимо на прогулянки чи обідаємо в кафе.

Моє життя перетворилося на якесь пекло, чесно. Степан мені на іменини навіть квіти не приніс, тільки пробурмотів під носа “вітаю” і все.

От куди зникла та романтика і кохання? Я з красивої жінки перетворилася на якусь наймичку, яка готує їсти і прибирає. Невже от мені вдруге так не пощастило з чоловіком знову?