Коли я виходила заміж за Олега, то в коханого за душею нічого не було, хіба старесенький Ланос. Пишне весілля ми не робили, бо елементарно не було грошей. Тільки розписалися та запросили у кафе 10 гостей.
А потім вже почали жити разом на орендованій квартирці. Ми тулилися, як могли, на старезному ліжку з пролежаними пружинами, нагрівали воду в чайнику, аби нормально помитися. Бували дні, коли у нас всі гроші йшли суто на оренду квартири та комуналку. Тому доводилося просити гроші у моїх батьків, бодай аби купити 2 пачечки мівіни на вечерю.
Про новий одяг чи взуття я забула на роки. Деякі речі носила ще за часів, коли була неодружена. Взимку одягала 2 кофтинки, аби не простудитися у легенькій курточці. Олег з ранку до ночі таксував на Ланосі. Половину приносив додому, а половину вкладав у машину, бо та часто ламалася.
Однак, згодом Олег разом з товаришем відкрили власну службу таксі. Спершу, звісно, працювали у мінус, бо не було клієнтів та і мало хто чув про їх фірму. Для того, аби мати хоча б якийсь стартовий капітал, я продала все своє золото (навіть бабусині прикраси, які отримала у спадок), а ще позичили декілька тисяч доларів у друзів та родичів.
Тільки я вірила, що мій коханий все зможе подолати та стане успішним бізнесменом.
Нам знадобилося аж 10 років, аби дійти до мети. Бізнес почав працювати на ура, чоловік тепер не таксував, а мав велику робочу бригаду водіїв. Ми купили гарну, трикімнатну квартиру в новобудові та зробили ремонт. А ще у мене народилися дві вродливі донечки – Ліда та Ліза.
Так, як чоловік заробляє достатньо, то я не бачила потреби також шукати роботу. Хіба та початку працювала з Олегом менеджером, приймала дзвінки від пасажирів та шукала нових водіїв. А зараз хіба раз на тиждень заїду на фірму, гляну, як там справи, поговорю зі співробітниками.
До війни ми з дітками та коханим багато подорожували. Були і в Туреччині, Болгарії, Єгипті, відпочивали у найкращих 5-зіркових курортах. Я хотіла, аби мої дівчатка побачили, який наш світ красивий та прекрасний. І щоб у них було щасливе дитинство.
На освіту ми грошей не шкодуємо. Доні навчаються у приватному ліцеї, а ще займаються з репетиторами. Старша Ліда любить танцювати, а молодша Ліда малювати.
Здавалося, що от нарешті я маю цю ідеальну картинку щасливої родини, про яку так довго мріяла. Але, на жаль, у житті є ще чорні смуги.
Останні місяці мій Олег часто затримувався на роботі, приходив десь об 11 вечора чи пізніше. Або ж взагалі ночував там. Казав, що дуже багато проблем, треба оглядати машини, рахувати касу, знайти нових водіїв, подати звіти до податкової. Адже штрафи зараз космічні, а ми проблем з податками не хочемо мати.
Але моя жіноча чуйка давала певні сумніви. Наприклад, сорочки пахли такими квітковими та солодкими парфумами. А мій Олег такими ароматами точно не користується.
Ще якісь дрібнички в машині, типу щіточка для нарощених вій, пилочка та навіть щітка з білявим волоссям:
– Що це таке?
– То? А так, знайому підвозив.
Ну і потім, як виявилося, ця знайома була коханка Олега. Вона на 10 років від нього молодша. І, здається, чоловік би далі приховував такий роман, якби не вагітність Жанни.
– Я тобі залишаю квартиру та машину. І буду платити аліменти та всі витрати на школу і заняття.
– Мені це не потрібно. Просто дай відповідь на одне запитання.
– Що? Ти хочеш ще бізнес поділити?
– Ні. Чому я жила з тобою в бідності, ділила мівіну та підтримувала, коли не було грошей. А зараз ти так легко можеш кинути мене заради молодої дівчини? Це така твоя подяка мені, жінці, яка вірила та любила тебе? А чи пройшла Жанна те пекло, в якому я була?
Чоловік нічого не відповів, просто зібрав валізу та поїхав геть. Добре, що дівчаток вдома не було, бо я почала плакати, кричати та навіть розбила об стінку пульт від телевізора.
От чому життя таке несправедливе? Мені не потрібні його гроші, квартира та машина, він може це все забрати. Просто гидко, що я з цим чоловіком ділила ліжко, народила від нього дітей. А він ось так відвернувся від родини заради коханки.
Важко бути жінкою на цьому світі. А ще важче знайти дійсно хорошого та чесного чоловіка.
