— Синку, у нас сюрприз. Ми з батьком купили будиночок у вашому місті. Продали бабусин будинок, додали грошей і ось ми тепер будемо жити тут.

Хочемо бачити, як росте наш онук, Ваня. Ви так рідко приїжджаєте в гості, він нас майже не знає. Будемо виправляти ситуацію.

Не хотіли раніше вам говорити, приховували, приїжджали сюди. Але тепер вже справа зроблена.

Тож чекаємо на тебе з Оленою і Ванею в гості. У нас там чудова галявина, влітку поставимо басейн, гойдалки. Щоб онукові було де розважатися.

І, звичайно, нашим собакам там добре, а для мене це дуже важливо, ти ж знаєш. П’ять собак — це не жарти, їм простору потрібно багато.

— Оце новина, мамо! Спритно ж ви все провернули, навіть не здогадалися б. Партизани прямо! Я радий! Тепер зможемо залишати Ваньку, коли потрібно кудись піти або поїхати!

— Звичайно, синку! Ми будемо тільки раді! Тепер і свята можемо відзначати разом, і шашлик у нас смажити, простір такий! І Ваню хоч на все літо забирати!

Твій батько не дозволяє мені працювати, з моїм здоров’ям, ось буду онука няньчити хоч. Сподіваюся, Олена не буде проти!

— Олена буде тільки рада! Три роки декрету дають про себе знати, втомлюється від сина, хочеться іноді побути удвох, а залишити ні з ким. У садок хоч пішов, Олена на роботу вийшла.

— Ось і добре, синку. Доробимо невеликий ремонт і чекаємо вас в гості!

Увечері Ігор розповів дружині новину про покупку будинку батьками.

— Ну все, кохана, тепер заживемо! Мама з радістю посидить з Ванею, коли потрібно. Та й просто відвозити будемо у вихідні, на свіжому повітрі буде.

— Спритні батьки, провернули все потайки. Класно, звичайно, я рада. Ольга Дмитрівна краще пізнає онука, а то в ті рази, коли ми приїжджали до них в гості.

Ванька боявся її, не хотів йти на руки, а вона ображалася. А що я зроблю, маленький ще, як пояснити, що це бабуся і не треба її боятися…

Через два тижні Ольга Дмитрівна запросила їх у гості.

— Привіт, Оленко, ну ми готові до прийому гостей! Все дороблено, так що чекаємо в суботу! Гриша м’ясо замаринував, я салатів зроблю. Можете з ночівлею залишитися!

— Добре, приїдемо. Тільки у мене до вас прохання. Прикрийте своїх собак, будь ласка, поки ми там будемо.

— У сенсі, прикрити? Навіщо? Вони наша сім’я, і завжди в будинку знаходяться, сплять, де хочуть. У чому проблема, не розумію?!

— Ви ж знаєте, що я їх боюся. І не хочу, щоб вони підходили до нас з Ванею, не дай Бог вкусять або накинуться, це ж дитина.

— Я тебе благаю! Собаки ніколи не заподіють шкоди! Вони у нас добре виховані і дуже добрі! Вони побачать, що Ванька з нами і полюблять його!

— Ольга Дмитрівна! Якщо собаки не будуть закриті, то ми не приїдемо, відразу кажу! Ваші собаки, як маленькі телята за розміром, тим більше їх аж п’ять штук!

— Ну що ти починаєш, чесне слово! Навіщо про погане думати?! Все буде добре, Оленко, я обіцяю!

— Так ви закриєте їх чи ні? — Олена почала злитися.

— Ну добре, закрию… Можете зранку прямо приїхати, чого вдома робити! Все, чекаємо! Я Вані таку машинку красиву купила, сподіваюся, сподобається!

Олена скинула дзвінок. Її трясло від слів свекрухи. Ну що за проблема — закрити цих собак?

У Олени від одного їх вигляду серце в п’яти йшло. Величезні пси, слина тече вічно, бігають, стрибають.

Свекруха дуже любила «своїх дівчаток». Так вона їх називала. У їхній родині все життя були собаки. І тепер їх зібралося ціле покоління — бабуся, дочка, онука, і ще парочка.

Олена не розуміла нічого в собаках і не пам’ятала навіть, як називається їхня порода.

Чоловік з дитинства ріс в оточенні собак, і для нього це було нормою. Коли він запропонував завести їм цуценя, Олена відповіла категоричною відмовою.

Вона не любить собак, ну що тут поробиш, тим більше тримати в квартирі, вигулювати. Навіщо зайві клопоти? Ось кішка ще куди не йшло.

Ігор все зрозумів і більше розмову на цю тему не заводив.

У суботу поїхали до батьків у гості. Будинок знаходився на краю міста, їхали сорок хвилин на машині.

— Ой, ось і діти приїхали! Заходьте, дорогі наші! Ваня, онучку, пам’ятаєш бабу Олю? Іди до мене на руки, я скучила! Дідусь у будинку, ходімо порадуємо його!

Ваня неохоче пішов до бабусі. Він її погано пам’ятав, і поруч з мамою і татом йому було спокійніше.

— Ех, краса! Так, Оленка? Подобається тобі тут? Давай поки двір подивимося, а потім в будинок підемо! Великий двір, просторий…

Тут пролунав дитячий крик. Олена злякано кинулася до будинку. Звідти вискочила свекруха з Ванею, який несамовито кричав.

— Що сталося, Ольго Дмитрівно? Ваня впав? Чому він плаче?

— Ой, та нічого страшного не сталося! Я хотіла познайомити Ваню з дівчатками, Альфа хотіла привітатися і підбігла до Ванечки, обнюхала його. А він злякався і почав кричати, як різаний!

— У сенсі, Альфа підбігла?! Ви ж обіцяли закрити собак?

— Ну куди я їх закрию? Вони звикли вільно бігати, я їх ніколи не закриваю! Вони таке виття влаштують!

Навіщо мучити тварин через свої дурні страхи! Ти сама боїшся і синові це передається! Це все в твоїй голові!

— Ось так ви поставилися до мого прохання? Вам наплювати на мене, на онука, аби собачкам було добре?! Ну, дякую! Ми їдемо додому!

— Олена, ну що ти починаєш! Адже нічого не сталося! Собак треба було познайомити з дитиною, щоб вони обнюхали, побачили, що я поруч, значить дитина своя. Я знаю, що роблю, навіщо істерити?

— Я теж знаю, що роблю! Ми їдемо негайно додому!

Олена в люті схопила сина на руки.

— Ігор, поїхали, чого стоїш?!

— Олена, та заспокойся вже! Нічого не трапиться, собаки безпечніші за кішок, які можуть покусати або подряпати.

— А ти що, не читаєш новини? Скільки випадків, коли собаки покусали або роздерли дітей! І навіть тих, з ким живуть!

Діти можуть поводитися неадекватно, кричати, смикати собаку за хвіст. А вони все-таки тварини, звірі, і можуть реагувати агресивно!

Звідки ти знаєш, що у собаки в голові? Мене в дитинстві вкусила одна за ногу, коли я просто йшла по вулиці, нікого не чіпала.

Я не люблю собак і боюся їх. І мені дороге життя і здоров’я дитини! Не дай Бог з Ванею щось зроблять ці ваші дівчатка!

— Оленко, тобі треба до фахівця звернутися, проганяти страхи. Це ж ненормально так боятися тварин і забороняти дитині спілкуватися з цими милими істотами! — втрутилася в розмову Ольга Дмитрівна.

— Я сама вирішу, який фахівець мені потрібен! Але моєї ноги тут не буде, поки собаки вільно бігають. І Ваню я вам в житті не залишу! Ігор, їдемо додому чи ти тут залишаєшся?

— Поїхали… Що з тобою робити! — Ігор незадоволено пішов до машини.

— Бувай, мамо. Подзвоню потім. Вибач, що так вийшло…

Всю дорогу додому Ігор з Оленою сварилися.

— Ігор, я зрозумілою мовою сказала, щоб собак закрили, вона мені пообіцяла! А що я бачу — ці телята бігають по будинку, налякали нашого сина! А якби вони накинулися?

— Олена, все це дурниці! Жодного разу ще не чув про таке! Мамині собаки не такі!

— Звичайно, ти прямо екстрасенс, читаєш думки тварин! Я переживаю за свою дитину! А тобі байдуже.

— Роздула трагедію! Собака лизнула дитину! А ти позбавила маму з батьком радості поспілкуватися з онуком! Молодець, що тут скажеш!

Ваня сидів у дитячому кріслі, притихлий. Він не міг зрозуміти, що сталося, чому батьки кричать…

— Мамо, чому ви кличете?

— Синку, ти злякався собаку у бабусі з дідусем у будинку?

— Так, вона велика і стрибала на мене, я боявся, що вона мене з’їсть! Вона лізла до мене в обличчя!

— Ось про що я і кажу! Налякали дитину! Все, закрили тему!

Наступного дня Ольга Дмитрівна зателефонувала Олені.

— Ну що, заспокоїлася, дорогенька?

— Майже. Ви мене вразили вчора, звичайно!

— А як ти нас вразила своєю істерикою! Я тебе такою ще не бачила! Оленко, тобі реально треба до психолога… Це ненормально!

— Ненормально — не виконати моє прохання! Я ж чітко сказала — приїдемо, якщо собак закриєте.

Ви пообіцяли! І не виконали! Вам собаки дорожчі за онука! Якого ви більше не побачите у вашому домі!

Хочете бачити Ваню — приїжджайте до нас. Тепер ви ближче живете, це не проблема!

— Ми через вас тільки сюди і переїхали! Будинок купили! А ти починаєш тут щось вигадувати!

— Мені дитина дорожча за все на світі! І я не буду ризикувати її життям і здоров’ям заради ваших собачок, яких ви не хочете навіть тимчасово закрити! Ось і сидіть там зі своїми вихованцями!

Олена скинула дзвінок. Вона сказала все, що хотіла. У цей же час Ольга Дмитрівна з подивом дивилася на телефон, де було написано «Дзвінок завершено».

Ну і невістка їй дивна попалася… Це ж треба так не любити собак! Дуже дивна… Але що поробиш, доведеться підлаштовуватися під неї, адже онука хочеться бачити…