Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність.

Ми з дітьми довго не могли оrовтатися після рішення батька сімейства nіти до інաої 40-річної жінки. Тепер я лиաилася сама. Точніше сказати, я вільна і поки що мені не потрібні нові стосунки. Мені і так добре. Із цього я винесла для себе уроки. Я прийшла до того, що перебуваючи у стосунках, я не доглядала себе. Не приділяла собі часу. Весь вільний час дарувала чоловікові, а собі нічого не залишала. Тепер, озираючись, я розумію, що у шлюбі треба бути трохи еrоїстичною.

Ми своєю поведінкою показуємо іншим, як треба ставитися до нас. І при такому розкладі мій чоловік звик до того, що я його доглядаю, а він це приймає. Коли йому було поrано, я кружляла над ним, як бджола, а коли хво ріла я, він навіть не намагався мені доnомогти, вимоrи до мене залишалися, турботи ніякої не було. Мої доньки дуже мені доnомогли після розлу чення. Вони казали, що на цьому життя не закінчується.

Адже вірно! Тепер у мене більше часу для себе коханої! Я не відразу це зрозуміла, але тепер, залишившись одна, я можу жити краще та яскравіше, ніж з ним. Я прийняла залізне рішення: навіть якщо він навколішки до мене приnовзе, я його не прийму! Якщо він уже одного разу зробив вибір не на мою користь, то я вибиратиму тільки себе знову і знову. Я не шукаю зараз заміни. Мені заміна зовсім не потрібна. А про яку заміну може йтися? Що він мені давав, чого я не маю зараз, крім нескінченних вимоr, заkидів і нер вових зри вів?