Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Я з нетерпінням чекала закінчення робочого тижня. Це були дуже виснажливі 5 днів, що тягнулися, як справжня вічність. І ось нарешті п’ятниця. Я прийшла додому, сподіваючись, що це ідеальна нагода відпочити. Але ще з порогу мене зустрів мій хлопець.

Я з нетерпінням чекала закінчення робочого тижня. Це були дуже виснажливі 5 днів, що тягнулися, як справжня вічність. І ось нарешті п’ятниця. Я прийшла додому, сподіваючись, що це ідеальна нагода відпочити. Але ще з порогу мене зустрів мій хлопець.

Viktor
21 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я з нетерпінням чекала закінчення робочого тижня. Це були дуже виснажливі 5 днів, що тягнулися, як справжня вічність. І ось нарешті п’ятниця. Я прийшла додому, сподіваючись, що це ідеальна нагода відпочити. Але ще з порогу мене зустрів мій хлопець.

Я з нетерпінням чекала закінчення робочого тижня. Це були дуже виснажливі 5 днів, що тягнулися, як справжня вічність. І ось нарешті п’ятниця. Я прийшла додому, сподіваючись, що це ідеальна нагода відпочити.

Але ще з порогу мене зустрів мій хлопець. Він аж світився від щастя, тож і я подумала, що він підготував мені якийсь сюрприз. А в реальності я почула, що до нас в гості приїхала його сестра. Дівчина перейшла в 11 клас. Мене такі новини шокували. Ніхто навіть не попередив мене про це. Хоча квартира, до слова, моя. Купила її я ще до того, як ми почали зустрічатися з Андрієм.

З іншого боку, не вижену ж дитину на вулицю. Нехай.

Я роздяглася, ввійшла до спальні і побачила цікаву картину.

Гостя всілася на мій раритетний комод, за який я віддала шалені гроші. Він ж не для того призначений, щоб сидіти на ньому – невже важко здогадатися?

Дівчинка фотографувалася, навіть не помічаючи мій осудливий погляд.

– Красивий комод, правда? Але сидіти на ньому не варто. Він дуже дорогий.

– А виглядає, як той, що у моєї бабусі в селі,- знизала плечима гостя.

– У тому і його цінність. Попрошу не торкатися моїх речей,- спокійно відповіла я.

Опісля протерла комод і пішла відпочивати. Хотіла розігріти вечерю. Я готую собі окрему їжу, бо не їм жирне, як Андрій. Тому ще зранку залишаю собі маленькі порції на обід, який беру із собою, так на вечерю. І ось саме це я й хотіла зробити. Доки не збагнула, що на місці, де мав би бути мій рис з рибою, немає нічого. Зате тарілки ніхто помити не здогадався. Це мене обурило ще більше.

Хотіла відпочити на вихідних після робочого тижня, але, схоже, такої можливості у мене навіть не буде.

Так, поведінка Софії мені дуже не подобалася, але я не могла її просто вигнати з дому.

– Андрію, я вже втомилася. І взагалі сестра твоя, а не моя. Ти мене навіть не попередив про таких гостей. А тут хочеш, щоб я її доглядала. Уже тиждень це триває. Я не витримаю більше.

– Слухай, ми – сім’я, отже, ця дівчинка така ж твоя сестра, як моя. І взагалі у мене відрядження скоро. Я за нею приглянути не зможу.

– То бери її із собою. Я відпочити хочу.

Але наступного ранку Софія готова була йти на дівочі посиденьки зі мною, а не їхати у відрядження з братом. Певне Андрій навіть не розглядав запропонованого мною варіанту. Одразу заявив сестрі, що я нібито візьму її із собою. Цирк!

Я, звичайно ж, уваги на це не звернула. Вдала, що не звернула.  Зібралася по своїх справах. Аж тут до мене причепилася Софія.

– А ти куди?

– З тобою. Хотіла ще в кафе одне зайти, але не знаю, де воно.

– Тоді відкривай карти і гуляй собі. У мене власні справи є.

– Але…

– Що?

–  Я грошей не маю.

– Погуляй вулицями. За це грошей не беруть.

Так я й залишила дівчинку саму. І в мене навіть не було докорів сумління. Я навпаки прекрасно провела час зі своєю знайомою. Погуляла. Відпочила нарешті.

До слова, наболілим поділилася зі знайомою. А та тільки похитала головою і сказала, що з часом від таких гостей буде більше проблем, ніж користі. Тоді я її не послухала, а зараз розумію, що вона мала рацію.

Не встигла я повернутися додому, а там уже Андрієві батьки були та інші їхні родичі. І куди вони всі? Ніби щось страшне трапилося.

І знову про цей візит ніхто не попередив мене.

Не встигла я поріг переступити, як на мене посипалися звинувачення. Найбільшу проблему бачили в тому, що я лишила Софію саму в незнайомому місті без грошей. До цього маскараду образ приєднався й Андрій. Я не витримала.

– Знаєте, спершу хотіла б дізнатися, що ви всі робите у моїй квартирі? Далі. Хто я така цій дівчинці, щоб дбати про її фінанси? Вона має тата, маму, брата. Я тут до чого? Тож це до вас питання, як ви залишили дитину без засобів існування у незнайомому місті. Гадали, що я візьму її під свою опіку? Я б ще подумала над цим, якби мене хоча б попередили, що Софія житиме в мене. Але дізналася я про це тільки тоді, коли вже все було вирішено. І ви ще смієте мене у чомусь звинувачувати?

Церемонитися я не стала. Вигнала з квартири всю сімейку. Навіть Андрія не пошкодувала. Вручила батькам його речі. Тільки так можна було позбутися нав’язливих родичів.

Чи правильно вчинила дівчина?

Або ж не варто було так гарячкувати?

Навігація записів

– Щовесни ми з Дімою тут гаруємо, – сказала я свекрусі. – Щоб потім улітку приїхати та відпочити. А ви хотіли просто ключі – і все готове … Так не буває …
Серце його стрепенулося й щасливо потепліло. Він ще якийсь час постежив за лелекою й пішов до хати. Коли він зайшов у сад, то озирнувся і з задоволенням відзначив – птах все ходив полем і навіть рухався у напрямку до їхнього будинку. – Ольго, лелеки прилетіли! – голосно оголосив Сашко, увійшовши в хату.

Related Articles

«Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.

Viktor
24 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.

Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась страшна правда.

Viktor
24 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась страшна правда.

Я ще 25 лютого виїхала з Миколаєва з мамою та донечкою в Італію. А чоловік залишився в Україні, не встиг перетнути кордон, бо вже діяв закон. Вдалося швидко знайти нормальне житло на оренду та роботу. Мама бавила Вероніку, а я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. Навіть половину зарплати висилала чоловікові, бо він жалівся, що через війну ціни на продукти виросли. Однак, щоразу, як я казала Сергієві, що хочу бодай на тиждень додому повернутися, він всіляко відмовляв. Аж ось я не витримала, купила квиток, хотіла сюрприз зробити. Ох, знала б я, що Сергій влаштує такий “теплий” прийом – то ноги б моєї у тій квартирі не було!

Viktor
24 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я ще 25 лютого виїхала з Миколаєва з мамою та донечкою в Італію. А чоловік залишився в Україні, не встиг перетнути кордон, бо вже діяв закон. Вдалося швидко знайти нормальне житло на оренду та роботу. Мама бавила Вероніку, а я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. Навіть половину зарплати висилала чоловікові, бо він жалівся, що через війну ціни на продукти виросли. Однак, щоразу, як я казала Сергієві, що хочу бодай на тиждень додому повернутися, він всіляко відмовляв. Аж ось я не витримала, купила квиток, хотіла сюрприз зробити. Ох, знала б я, що Сергій влаштує такий “теплий” прийом – то ноги б моєї у тій квартирі не було!

Цікаве за сьогодні

  • «Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.
  • — Що, важко винести сміття? Ти ж удома сидиш! — кинула мені доросла донька. Вранці мама «вийшла на пенсію».
  • Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась страшна правда.
  • Я ще 25 лютого виїхала з Миколаєва з мамою та донечкою в Італію. А чоловік залишився в Україні, не встиг перетнути кордон, бо вже діяв закон. Вдалося швидко знайти нормальне житло на оренду та роботу. Мама бавила Вероніку, а я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. Навіть половину зарплати висилала чоловікові, бо він жалівся, що через війну ціни на продукти виросли. Однак, щоразу, як я казала Сергієві, що хочу бодай на тиждень додому повернутися, він всіляко відмовляв. Аж ось я не витримала, купила квиток, хотіла сюрприз зробити. Ох, знала б я, що Сергій влаштує такий “теплий” прийом – то ноги б моєї у тій квартирі не було!
  • – О, а ти що тут робиш? – здивувався Василь, обіймаючи Наталку. – Приїхала додому! А, ти, бачу часу даремно не гаяв! – крикнула Оля. Надворі падав сніг, мороз швидко щипав щоки. Оля взяла до рук свою валізку і попрямувала до сестри. Сльози текли ріками, перехоплювало подих, жаль огортав душу. – Боже, для кого я старалася? На що своє здоров’я там витрачаю, на його коханок? Як він міг? Раптом Оля почула як хтось здалека гукає її. Обернулась і не повірила власним очам…
  • Рік я повільно згасала від невідомої хвороби, а вчора побачила, як невістка підсипає білий порошок у мою цукорницю.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes