Ми з Іваном одружувались 5 років тому і жили як звичайна сімейна пара. Працювали, відпочивали, подорожували. Живемо в квартирі, яка дісталась мені від бабусі. Дітей ще немає, ми вирішили спочатку пожити для себе.
Я працюю в лікарні позмінно, доба через троє. І от приходжу я додому з роботи і застаю картину – мій чоловік зі своїм братом сидять на кухні й випивають. В квартирі безлад, повно брудного посуду, все, що я наготувала вони з’їли. Я планувала прийти, прийняти душ, поїсти і лягти поспати після важкої зміни. До гостей я не була готова, тим більше, коли вони не заплановані й падають, як сніг на голову.
Чоловік побачив моє невдоволення і, замість того, щоб пояснити все, почав мене звинувачувати за те, що я пішла відпочивати.
– Ти що не можеш з нами посидіти? До мене брат приїхав, а ти надута ходиш ще й уваги не приділила гостю.
– Я нікого не запрошувала в гості. І ти знаєш, що я після роботи хочу відпочити. Сидіть собі, але дайте мені спокій.
Це був лише початок. Ввечері вони вирішили піти погуляти, так Олег (чоловіковий брат) ще й грошей вирішив попросити на своє гуляння, бо у нього немає. Людині 40 років, ніде не працює. Чого це я маю йому гроші давати? Хай йде й заробить.
Коли я відмовила, до мене приїхала свекруха і влаштувала скандал.
– Як ти можеш відмовити родичу? – Кричала вона.
– Я не зобов’язана утримувати вашого дорослого сина, який мені ніхто.
– Не ніхто, а брат твого чоловіка.
Вона разом зі своїми синами кричала і ображала мене, та я не стала терпіти й виставила їх геть зі своєї квартири.
Не хочу мати нічого спільного з такими нахабами, хай живуть собі самі. Я подам на розлучення, не такого чоловіка я собі хотіла.
Хіба я не права?