Ми з Дмитром проживаємо вже разом понад 4 роки, мені зараз 30 років, а йому – 34.

Після весілля він переїхав до мене в однокімнатну квартиру. Ми були дуже щасливі, я вважала, що ми створені один для одного. Правда, з часом Дмитро почав проявляти свої негативні риси. Наприклад, я подарувала йому річ, а він подивився на цінник й закотив очі, мовляв, дуже дешево. Мені це образливо, адже я завжди дивлюся на якість і ціну товару. Тим паче зараз потрібно приберегти кошти для того, щоб придбати більшу квартиру.

Дмитро став сприймати все, як належне, і взагалі не цінує мене. Себе я забезпечую самостійно, всі речі купляю сама на різних розпродажах, продукти додому теж на моїй відповідальності. От нещодавно ми купляли гараж, домовилися, що поділимо по половині вартість, однак він став скаржитися на те, що не має коштів, і я змушена була платити більшу частину. Нам тісно в маленькій однокімнатній квартирі, тому я хочу придбати більшу, й говорю, що треба відкладати кошти, а йому просто байдуже. Сказав, щоб я продала свій автомобіль й доклала до суми. Тоді в мене вже не вистачило терпіння: “Коханий, навіщо ти мені здався, якщо ти для мене нічого робити не хочеш, ще й перекладаєш на мене всю відповідальність. Дітей ти теж не дуже хочеш. Так я так само можу жити і сама, тільки при цьому буду менше економити на собі. Ні перед ким не треба звітувати за витрати.”

Він нічого мені не відповів, а я не знаю, як з цим жити далі. Я вважаю, що Дмитро міг би взяти кредит й докласти до тої суми, що ми вже наскладали на квартиру. Але йому і так добре, він чекає, коли я зароблю ці кошти. Я б ще стерпіла його жадібність на мені, якби він відкладав ці кошти на наше майбутнє, для наших дітей, але він просто живе лише в своє задоволення. Я не хочу через двадцять років й далі проживати в однокімнатній квартирі. Та й народжувати мені вже пора. А від нього і слова не почуєш. 

От три дні знову почалася сварка і я його вигнала. Наступного дня прийшов з букетом квітів, просив вибачення. Говорить, що йому соромно, що не може мені нічого дати. Але я знаю, що все він може, просто не хоче! Він не хоче знайти іншу роботу, не хоче переїхати. 

Ми можемо тижнями не спілкуватися з ним при цьому проживати в одній квартирі. Може, є в чомусь і моя провина, але я в першу чергу хочу сім’ю, дитину й просторе житло. А роки йдуть і як мені бути навіть не знаю.

Що Ви мені порадите в такій ситуації?