Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Віктор далеко, йому важче, бо не винен, що така ситуація в країні, і не може приїхати. А ти тут, могла б і частіше приїжджати та допомагати, – дорікає мама

– Віктор далеко, йому важче, бо не винен, що така ситуація в країні, і не може приїхати. А ти тут, могла б і частіше приїжджати та допомагати, – дорікає мама

Viktor
15 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Віктор далеко, йому важче, бо не винен, що така ситуація в країні, і не може приїхати. А ти тут, могла б і частіше приїжджати та допомагати, – дорікає мама

Я з чоловіком живу в місті вже понад 10 років. Звичайне життя: робота, кредити, свої турботи, свої плани. А мої батьки – як і жили все життя – в селі. Хата стара, господарка, город, кури, кіт і вічні “ой, дитино, щось болить”.

Маю ще старшого брата. Віктор давно за кордоном. Там у нього сім’я, бізнес, гарна машина і стабільний дохід. Додому він не приїжджає, бо війна. Я це розумію і не засуджую. Віктор постійно надсилає батькам гроші, посилки, ліки. Дзвонить їм майже щодня, але після кожної такої розмови дзвінок мені:

– Ти говорила з мамою?

– Говорила. Вчора була в них.

– Там сніг. Ви з чоловіком мусите поїхати й почистити двір.

– А ти знаєш, що я вчора після роботи їхала 2 години?

– Не починай. Це наші батьки.

І такі вказівки від Віктора були постійно, у будь-який час та пору року. При тому, що ми з чоловіком і самі часто їздили до батьків та допомагали, але братові подобається керувати нами і вказувати колиі і що робити у батьків: то картоплю копати, то яблука зривати, то кури рубати, то паркан відремонтувати і так далі.

Ця зими це стала апогеєм – село замело так, що машину лишали за кількасот метрів від хати. Я їхала, тягла сумки з продуктами, рубала дрова разом із чоловіком, носила воду, гріла хату, без вказівок і нагадувань, бо це – мої батьки. А брат лише дзвонив:

– Треба привезти їм продуктів.

– Я вчора завезла.

– Треба дров нарубати й занести в хату.

– Ми це зробили минулої неділі.

– А сніг? Ти бачила, що там робиться?

– Бачила, бо була у батьків.

Але в якийсь момент, після черговиз настанов Віктора, я не витримала:

– Слухай, у мене є своє життя. Я не можу бути там щодня. Я і так їжджу постійно.

– От бачиш! Тобі байдуже! Про батьків не дбаєш!

– Ти серйозно? Я до них їжджу ледь не щодня, а ти лише дзвониш!

– Я за кордоном і переживаю!

Після цього подзвонила мама.

– Чого ти так з братом говориш?

– Мамо, я просто сказала правду.

– Він так за нас хвилюється, а ти зовсім про нас не думаєш.

– Мамо, я була у вас 3 дні тому і допомагаю постійно.

– То що? Віктор далеко, йому важче, бо не винен, що така ситуація в країні, інакше був би у нас. А ти тут, могла б і частіше приїжджати.

Оце було найболючіше. Я поклала слухавку й розплакалась. Не від втоми, а від образи. Бо виходить так: той, хто дзвонить і дає вказівки, – молодець; а та, хто мовчки робить, – винна. Мій чоловік тоді сказав:

– Ти не зобов’язана виправдовуватись.

Але як не виправдовуватись, коли рідна мама дивиться на тебе очима сина? Я не перестала їздити до батьків. Не тому, що хтось наказує, а тому, що люблю. Але тепер щоразу, заводячи машину в бік села, я думаю: “чи бачить хтось цю турботу – окрім мене самої?”.

Навігація записів

— Все зробили: і батьківство довели, і аліменти отримали… розміром у шість тисяч, оскільки така ось офіційна зарплата у татуся, — розвів руками Максим. — Він свою дочку навіть жодного разу не захотів побачити. «Яке насичене життя у жінки 24 років, подумала Олена. — Не те, що у неї: навчання, робота, кар’єра. І тепер зрозуміло, на що натякала майбутня свекруха — Максим фактично утримує родичок, і якась там невістка може зіпсувати їм життя в даному випадку».
У місті, де я живу часто можна зустріти бабусь, які продають щось біля людних місць: пошти, банку чи просто десь на тротуарі. Я думаю, що таке спостерігається майже по всій країні. Переважно це пенсіонери, яким зрозуміло чому бракує грошей. От вони і намагаються продати овочі зі своєї грядки, то якісь квіти чи навіть закрутки, чи одяг.

Related Articles

— Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

Viktor
17 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

«Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Цікаве за сьогодні

  • — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…
  • «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…
  • Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…
  • Як там мій синочок? — з порога запитувала свекруха у Ірини, пильно роздивляючись навколо. — Він так зблід, схуд, очі зовсім сумні. Ти ж дивись, підтримуй його, не пиляй через цю роботу. Чоловікам зараз дуже важко. — Я роблю все, що в моїх силах, Тамаро Петрівно, — спокійно відповідала Ірина. — Труднощі бувають у всіх, це тимчасово. Максим шукає варіанти. — Ой, знаю я вашу підтримку, — зітхала свекруха. — Головне — не тисни на нього своїм авторитетом. Чоловіча психіка дуже тонка, йому потрібен час, щоб прийти до тями й відчути себе впевнено. Одного разу Ірина повернулася з роботи трохи раніше, ніж зазвичай. Зайшовши до коридору, вона почула голоси, що лунали з кухні. Максим та його матір розмовляли, не чуючи, що вхідні двері відчинилися. — Синку, ти повинен розуміти одну річ, — повчальним тоном говорила Тамара Петрівна. — Твоя Ірина — жінка, звісно, працьовита, але аж занадто владна. Вона все сама вирішує, все тримає під своїм контролем. Хіба це нормально для сім’ї? Чоловікові потрібен простір для розвитку, йому треба відчувати себе лідером, а не сидіти під крилом у дружини
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Ключі від хати давай швидше, Аліно, діти змерзли, а в нас ще м’ясо на вогні не дійшло! — дядько Степан сказав це таким буденним тоном, ніби я була не господаркою садиби, а випадковою людиною, яка просто завадила його планам.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes