Після весілля Павло та Валя стали жити у будинку батьків чоловіка.

Свого житла нема, а жити десь треба. Мама Павла і сама в цей дім прийшла, коли вийшла заміж.

Окрім батьків та молодих у будинку жила ще бабуся Павла, мати його батька. Бабуся була старенька, єдиний син був пізньою дитиною.

Бабуся вже нічого не могла робити в хаті. Більше часу сиділа за серіалами та читала книги. Іноді виходила гуляти надвір, там для неї була поставлена ​​лавочка.

Валя вперше потрапивши до будинку здивувалася, хоч Павло її попереджав. Свекруха її здорова жінка, а в будинку сильний безлад та бруд. Звикла Валя жити у чистоті своїх батьків. А тут все одразу в очі впадає.

Фіранки нові, але так і не прасовані, з усіма складками висять, вікна брудні. Пил скрізь. Довго можна продовжувати описувати цей безлад.

У Валі була відпустка після весілля. Вирішила вона прибирання у будинку зробити. Але будинок не її, треба б дозволу спитати.

– Павло, твоя мама в хаті господиня. Я не хочу нічого поганого, але прибрати все треба. Вона не буде проти?

– У хаті господиня бабуся. Але вже нічого не може. Тяжко їй. А мати… Вона давно нічого не робила. Раз на місяць у неї генеральне прибирання і все. Але це просто назва, а не прибирання. Тож можеш спитати у бабусі. А можеш і не питати, вона й так буде рада. Нам із батьком теж цей безлад набрид. Я тобі допоможу. Прикрутити щось, пофарбувати, винести. Все найважче.

– А чому твоя мама нічого не робить? Адже неприємно жити у такому будинку.

– У них сварка була із батьком та бабусею. Я тоді у восьмий клас ходив. Бабуся почала нездужати. А мати прибирати у чужому домі не хотіла. Дім цей бабусі належить. Після того як не стало діда якраз тоді до неї і перейшов. Мати просила, щоб будинок на батька оформили. А батько сам сказав, що будинок буде лише на бабусі. Коротше відмовився він від спадщини. Адже все одно йому перейде. Отоді мати і перестала нормально в будинку прибирати. Ми з батьком навіть самі спочатку все робили. Але батько працює багато, втомлюється. Бабуся не може. А я коли навчався і служив тут взагалі бардак став. Ти вже вибач, доводиться нам сімейне життя починати з генерального прибирання.

– Та нічого. Приберемо все.

– Мати і готувати не любить вдома. У їдальні працює. Раніше від туди їжу носила, а тепер там начальство змінилося. Лавочка закрилася. Картопля, макарони, котлети із напівфабрикатів. Вона й кухню не любить. Тож сміливо командуй. Вона й слова не скаже, адже будинок не її.

– Тоді почнемо з нашої кімнати та з кухні.

На гроші, подаровані на весілля купили шпалери, фарбу, та й всього по дрібниці. Ремонт рухався. Наступна кімната до ремонту була бабусина. Приєднався й батько. Він допомагав лише у вихідні. Натомість закупівлю всіх необхідних матеріалів узяв на себе.

– Командуй. Давно тут потрібна жіноча рука. – підтримав батько Павла.

Бабуся тільки раділа, та грішми допомагала.

Байдужою залишалася тільки мати Павла.

– Влаштувала тут ремонт. Будинок все одно не твій. Якщо що, підеш з будинку, з чим прийшла. – казала вона іноді Валі.

Але пішла вона. До батька й раніше чутки доходили, що дружина зв’язалася з якимось чоловіком. А тут “добра” людина зателефонувала під кінець робочого дня:

– Вашій дружині зле. Сидить, чекає на вас.

Поїхав. А там їй не зле, а дуже добре. На складі у них з якимось чоловіком охи та ахи. Сама речі забрала та пішла.

Батько Павла і не засмутився особливо.

На розлучення подав.

Валентина та Павло так і живуть із батьком та з бабусею. Бабуся вже заповіт написала на них, на трьох. Раніше на той світ збиралася, а тепер передумала. Правнуків дочекалася. Казки їм читає.

– Всі  там будемо. Встигну. Поки що й тут добре. Чисто та годують смачно.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!