Я завжди дотримувалася тієї думки, що якщо дитина поводиться погано, то в цьому винні лише батьки. Вірила, що саме в вихованні вся причина, адже дорослі з дитинства закладають в малюків основні норми та правила поведінки. Я дуже любила своїх  доньок, намагалася дати їм все найкраще, але при цьому привчала до дисципліни, акуратності. Хотіла, щоб вони виросли самостійний та відповідальними. Раділа кожному їхньому успіху й намагалася бути поруч.

Мені було важко, оскільки з чоловіком розлучилися, фінансової допомоги від нього можна було і не чекати. Однак старалася, дбала…

Зараз дочки дорослі (25 і 27 років), працюють, але допомоги від них я не бачу, навпаки, я оплачую комуналку, купую їжу, прибираю і готую. Спочатку я просто хотіла допомогти, коли вони вчилися, щоб не відволікати їх, зараз це сприймається як належне, ще й обурень купа, що не зробила те чи це. Тепер я бачу, що діти виросли ледачими й невдячними.

Обидві незаміжні і їх це цілком влаштовує. Молодша дочка зустрічалася з хлопцем три роки, але заміж він її так і не покликав, а після розставання незабаром одружився. Старша часто змінює роботу, а поки шукає, може місяцями сидіти вдома, постійно вимагаючи гроші у мене в борг, але ще жодного разу не повертала. Накопичилося роздратування у мене до них, а у них до мене, хоча між собою вони теж постійно сваряться. У нас двокімнатна квартира і вони живуть в одній кімнаті. Спеціально починають мене провокувати, лаємося навіть через дрібниці. А поведінка в них така через те, що вони хочуть, щоб я не витримала і поїхала жити на дачу. Але я ще працюю, та й дачний будиночок не пристосований для зими. Але дочок це зовсім не цікавить, їм головне, щоб мене не було.

Не розумію, де я допустилася помилки, чому вони перетворилися з милих і слухняних дівчаток, в злих і корисливих. Подруга радить продати дачу і купити собі маленьку квартиру окремо від них, але цього не вистачить, а брати кредит я боюся, і я розумію, що платити за комуналку вони не будуть. Боюся, що за борги можуть і відібрати квартиру, але й оплачувати їх проживання теж не можу і не хочу. Якщо раніше мене хвилювало їх майбутнє, то зараз я просто хочу жити окремо і з ними не спілкуватися. Ніколи не думала, що саме я зіткнуся з таким ставленням дітей. Що б ви мені порадили в такій ситуації?