Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Ліля з Андрієм одружені давно, за два місяці буде двадцять п’ять років, і вони збиралися відзначати ювілей у кафе. Виростили та виховали двох дітей, сина та дочку. Син працює в іншому місті, поїхав після закінчення інституту, а донька вже вискочила заміж, хоч молода і не закінчила інститут.

Ліля з Андрієм одружені давно, за два місяці буде двадцять п’ять років, і вони збиралися відзначати ювілей у кафе. Виростили та виховали двох дітей, сина та дочку. Син працює в іншому місті, поїхав після закінчення інституту, а донька вже вискочила заміж, хоч молода і не закінчила інститут.

Viktor
7 Січня, 20267 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Ліля з Андрієм одружені давно, за два місяці буде двадцять п’ять років, і вони збиралися відзначати ювілей у кафе. Виростили та виховали двох дітей, сина та дочку. Син працює в іншому місті, поїхав після закінчення інституту, а донька вже вискочила заміж, хоч молода і не закінчила інститут.

Телефон відчайдушно дзвонив, вібруючи та просив, щоб господиня звернула на нього увагу. Але Ліля сиділа нерухомо вже годину і дивилася в одну точку на стіні. Їй було дуже погано, не думала вона ніколи, що з нею може статися таке.

Вона перебирала в думці все добре, а про погане навіть і не хотілося думати, з чоловіком прожили двадцять п’ять років, а тут таке…

– Що його переконало так вчинити зі мною? – Запитувала сама себе Ліля, адже вона вважала себе ідеальною дружиною і господинею.

І чоловік Андрій завжди так говорив, і подружка Маринка заздрила, як це у неї все виходить вправно та гладко.

Коли два роки тому прибігла до неї Марина вся в сльозах і Ліля ледве зрозуміла крізь її сльози, що ж трапилося, вона як могла заспокоювала подругу.

– Не плач і забудь ти свого Олексія, не вартий він твоїх сліз і переживань. Він постійно в тебе ходив на сторону, а ти все прощала. Ну ось і пішов, та хай котиться… Вистави ти цього зрадника і відправ кудись подалі, наприклад у космос… Оглянися, навколо повно нормальних чоловіків, знайдеш ще для душі та життя.

Послухала подруга Лілю, виставила чоловіка. Але сама раптом пустилася у всі тяжкі. Начебто б Ліля ніколи не помічала нічого подібного за подругою. Марина різко змінила імідж, з ніжної блондинки стала фатальною брюнеткою. Фліртувала праворуч і ліворуч із чоловіками, зависала в кафе і ресторанаї, і це у сорок два роки.

– Марино, ти що так різко пустилася у вільне плавання, міняєш чоловіків, – питала Ліля, але та тільки відмахувалася.

– А вони самі до мене липнуть, треба ж колись розслабитися і забути про всі пристойності. А що, я вільна жінка.

Ліля дивилася на подругу з переживанням, але вона раптом знову перетворилася на ту саму Марину, що й раніше. І навіть вибачила свого Олексія, помирилася з ним, і знову живуть разом. Ліля думала:

– Я б так не змогла, я б не пробачила… Та й мій Андрій так би не зробив, – була вона впевнена і в собі, і в чоловікові.

Ліля з Андрієм одружені давно, за два місяці буде двадцять п’ять років, і вони збиралися відзначати ювілей у кафе. Виростили та виховали двох дітей, сина та дочку. Син працює в іншому місті, поїхав після закінчення інституту, а донька вже вискочила заміж, хоч молода і не закінчила інститут.

Ліля з категорії тих жінок, які руку завжди тримають на пульсі, все контролюють і не дай Боже, хто зробить крок убік. От і діти постаралися якнайшвидше вилетіти з рідного гнізда, подалі від матері, яка мала все знати. Ліля і зараз часто телефонує дітям, але вони коротко відповідають:

– Мамо, у нас все гаразд…

Вона й Андрія сама на собі одружила в молодості. Ще студенткою поїхала на практику і там побачила Андрія. Виявилося, що вони живуть в одному місті, навчаються в одному інституті, лише на різних факультетах. Там вони й познайомилися, спочатку соромилися один одного, а потім вже сиділи біля багаття, співали пісні. Ліля якось непомітно взяла шефство над Андрієм, то гудзик до сорочки пришиє, то сажу з щоки витре, а він носив її важкий рюкзак.

Так і непомітно дружба переросла у кохання, повернулися до міста вже закоханими. Ходили у кіно, гуляли вечорами. І знову Ліля взяла ініціативу у свої руки, першою зізналася у коханні.

– Андрій, я тебе люблю, а ти як до мене ставишся, – наполегливо запитала вона.

– А я теж тебе люблю, – відповів Андрій.

Андрій жив із старенькою бабусею у її двокімнатній квартирі. Ліля все цікавилася:

– Андрію, як ти доглядаєш бабусю, адже ти ж хлопець?

– Нормально, вона ж ще ого-го, і навіть готує мені. Просто я ходжу до магазину, коли вона мені напише список, що потрібно купити.

– Ну, я думаю, що бабусі легше з жінкою спілкуватися, – натякала на щось Ліля. – Ось будемо з тобою жити разом, я допомагатиму.

Батькові Андрія майбутня невістка одразу сподобалася, адже син жив із його матір’ю, і він бачив, що Ліля господарська дівчина. Він і синові натякав, що з неї вийде гарна дружина.

Але Андрій ні туди, ні сюди. Довелося Лілі знову виявити свою ініціативу, вкотре.

– Андрію, чи не пора нам з тобою одружитися, скоро закінчимо навчання, – якось запропонувала вона.

– Ну, батько теж каже настав час одружуватися. Ну, я не проти, – погодився Андрій.

Так і побралися, жити стали з бабусею. Правда бабуся прожила не дуже довго і пішла в інший світ, а квартиру заповідала їм. Одружилися, коли їм було двадцять років. Хоч Андрій і хотів ще трохи потягнути,, але Ліля наполягла, та й батько теж. Потім пішли діти, робота, школа і таке інше, не встигли озирнутися, діти виросли, того й дивись онуки скоро підуть.

Так і дожили майже до срібного весілля, незабаром ювілей їхнього спільного життя. Правда Ліля в останні півроку помітила, що чоловік якийсь сам не свій, часто буває задумливим, іноді затримується на роботі, посилаючись на велику зайнятість. Дружина цьому не приділяла уваги, єдине ділилася з подругою:

– Марино, мені здається, що Андрій мій занедужав, якийсь сумний останнім часом. Відправляю його на огляд, не йде, говорить з ним все нормально. Але я все одно бачу та відчуваю. Треба брати за руку і вести його до на огляд, хай хоч тести здасть.

– Ой, Лілю, коли мій Олексій зв’язався з іншою, теж був задумливим, ніби занедужав ходив… – казала подруга у відповідь.

– Ну Марино, скажеш теж. Навіщо порівнювати твого Олексія та мого Андрія. Мій Андрій не такий, він вірний, – відмахнулася Ліля.

– А чим твій Андрій кращий за мого Олексія? Обидва чоловіки! – трохи образилася Марина.

– Та в тому й річ. Твій Олексій красень, жінки самі до нього липнуть. А мій Андрій звичайний, він і двох слів не може зв’язати. Якби я сама не запропонувала йому одружитися зі мною, він досі ходив би неодруженим.

Андрій якось за вечерею спробував висловити дружині свої думки та домисли:

– Скоро двадцять п’ять років нашого з тобою сімейного життя, а ми нічого й не бачили. Пройшло, пролетіло…

– Як це не бачили! Та ми з тобою в Карпати їздили, в Одесі відпочивали, на морі з дітьми відпочивали. Що тобі ще треба, дітей виростили… – обурилася дружина.

– Лілю, та не про те я… – сумно сказав чоловік і дивно подивився на неї, але дружина як завжди не звернула уваги і не надала значення його словам.

Вона, в принципі, ніколи не звертала уваги на те, що він говорив. Головне – що сказала вона і як сказала. Та й їй не до цього, у неї зараз на носі ювілей і треба знати, кого запросити.

У п’ятницю Андрій чомусь раніше прийшов із роботи, Ліля теж була вдома, у неї п’ятниця – короткий день.

– Ой, привіт, ти сьогодні рано, Андрію? Знімай куртку, мий руки, годувати тебе буду і з приводу ювілею поговоримо.

Але чоловік чомусь пройшов на кухню в куртці і вмостився не роздягаючись, вона подивилася на чоловіка.

– Ти що, не чув? Роздягайся і…

– Лілю, я від тебе йду, – сказав він тихо.

– Куди йдеш, навіщо йдеш? На роботу? У сенсі йдеш? Ти все-таки занедужав… – Ліля ще нічого не розуміла, стояла смикала в руках кухонний рушник.

– Я так і знала, що занедужав. Ну куди ти зібрався, давай сходимо на огляд.

Андрій, дивлячись прямо їй у вічі промовив:

– Ти не зрозуміла, я закохався в іншу жінку і йду до неї. Я вже рік зустрічаюся із нею, це моя колега, працюємо разом.

– Ти мене на молоду проміняв?

– Ні, вона не молода, не красуня, а просто жінка, розумієш – жінка! Та ще й заміжня. Але вона пішла від чоловіка, ми житимемо разом.

– Андрію, а я хто?Не жінка?

– Ти? Хто ти? – Він подивився на неї. – Ти – мати наших дітей, а ще ти – моя господиня, а я – твоя річ і не більше. Керуєш мною, командуєш, можеш мене покласти, куди хочеш, слова я в сім’ї не маю, мої слова для тебе нічого не означають, ти слухаєш тільки себе. Весь одяг мені купуєш сама, як ти вирішиш, так і буде. Куди поїдемо у відпустку, кого запросити в гості, що я маю їсти і пити. Та ти навіть переконуєш мене дивитись футбол, а я люблю волейбол. У мене ніколи не було друзів, не було кишенькових грошей. А може мені після роботи з чоловіками хочеться посидіти в кафе, а в мене немає грошей!

– Ну давай я тобі даватиму гроші, – якось розгублено і невпевнено промовила дружина.

– Лілю, ти мене не чуєш. Це просто для чоловіка образливо, ти ніколи про це не думала? Я працюю, гроші віддаю тобі, а ти мені на кишенькові витрати навіть не залишаєш.

– Андрію, ну чому ти раніше про це мовчав? Я б… А хочеш ми разом підемо у кафе та на волейбол? – запропонувала дружина.

– Ліля! Ти нічого так і не зрозуміла. Я просто хочу жити вільно, дихати вільно, хочу сам вирішувати, куди піти чи яку сорочку вдягнути або, зрештою, тебе кудись запросити. Я хочу поїсти смажену картоплю, а ти мені забороняєш, бо по-твоєму – це погано. Я б може нажарив собі цієї картоплі і наївся б, то ти не дозволяєш…

– Андрію, а вона не така? – тихо спитала дружина.

– Ні, вона не така. Вона жінка, справжня жінка, а не командир у спідниці, їй хочеться, щоб я доглядав за нею, з нею я почуваюся чоловіком. Мною вона не керує і не контролює, а навпаки радиться зі мною та прислухається до моєї думки. Розумієш?

Ліля дивилася на чоловіка і бачила, як засвітилися в нього очі при одному спогаді про неї. Вона давно не бачила таким чоловіка, він немов помолодшав, стрепенувся. І дружина зрозуміла – чоловік закохався. Тільки не розуміла, як у їхньому віці, адже йому сорок п’ять років, можна так закохатися. Який сором, у такому віці закохатися.

– Андрію, схаменись! Що ти робиш? Це в тебе швидкоплинне захоплення, скоро все пройде, а точніше – криза середнього віку, з вами чоловіками таке буває. Андрій, ти руйнуєш через це сім’ю. Ти мені влаштував переворот, у сімейному житті. Ну гаразд, переживемо ми з тобою і це. Все буде добре.

– Лілю, вже нічого у нас з тобою не буде, я йду. Живи одна чи з кимось і керуй, контролюй…

Андрій встав і вийшов у кімнату, взяв валізу, взяв перші речі, що потрапили і проходячи повз неї до дверей сказав:

– Інші речі заберу пізніше, – І пішов, тихо прикривши за собою двері.

Хіба думала Ліля, що її доля так повернеться. Вона вважала, що чоловік уже нікуди не дінеться, як він без неї, ну хто він без неї? А виявилося, що він може без неї та ще й знайшов іншу.

Нарешті Ліля прийшла в себе і взявши телефон, що не замовкав, відповіла, дзвонила подруга:

– Ліля, я вже запереживала, я стільки разів тобі телефонувала, вже бігти до тебе вирішила. Ось думаю не відповість цього разу, точно побіжу до тебе. Що сталося?

– Андрій мене кинув, – відповіла тихим голосом вона.

– Як це? Що ти таке кажеш? Такого бути не може!

– Може, Марино, ще й як може.

– Ну ти тримайся, Лілю, я зараз до тебе прибіжу. Разом вирішимо, що робити. Пам’ятаєш, що ти мені тоді казала, от і тримайся, і пошли свого Андрія подалі… у космос…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі! 

Навігація записів

– У мене тиск під двісті. По-моєму, я від’їжджаю… Віко, терміново приїжджай! – кликала вона доньку в паніці. – Мамо, я приїду, але викликай швидку. Це ж не жарти! – Та яка там швидка? Що вони мені зроблять? До лікарні заберуть? То там лікарів нормальних немає! Давай поки що спробуємо самі. Укол мені зробиш, а якщо зовсім погано буде – тоді швидка.
– Значить, так! Я не житиму там, де мені вказують моє місце! Я не терпітиму, що у власному будинку я всім заважаю! Нехай Семен Петрович та хлопчики вирішують – або я, або ти, Ірино. Третього не дано!

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes