Я нікому не хочу нічого нав’язувати свої думки, але не виношу брехні. Нас з дитинства переконують, що тільки з дружиною та дітьми можна знайти справжнє щастя. Родичі та друзі постійно кажуть, що настав час заводити сім’ю. Однак мені вже 38 років, і я не збираюся ускладнювати собі життя. Мої слова ґрунтуються на особистому досвіді. Якось я вже зважився на шлюб. Не розумію, як я на це пішов, адже мені тоді було лише 20 років, і я був шалено закоханий. Ми з Мариною одружилися швидко, просто розписалися без схвалення батьків. Жити стали разом. Але буквально за три місяці я зрозумів, що це була помилка. Марина постійно тиснула на мене.

Їй хотілося, щоб я більше заробляв, винаймав нам найкращу квартиру. Її зовсім не влаштовували мої друзі. Ті три місяці були для мене як в’язниця. Зрештою я не витримав і закрутив роман на роботі. Коли дружина про це дізналася, ми розлучилися. Після цього я вирішив зосередитися на кар’єрі, добре заробляти та насолоджуватися життям. Були моменти, коли підкрадалися сумніви – зустрічалися цікаві дівчата, котрі хотіли заміж. Але кожного разу, дивлячись на своїх одружених друзів, я переконувався: шлюб перетворює колись енергійних і веселих хлопців на нудних людей, які зайняті лише зміною підгузків.

Advertisment

Один з моїх друзів намагався мене переконати у протилежному: – Подумай, хто буде поряд на старості років? А якщо захворієш – хто допоможе? – Подивися довкола, – відповів я. – У багатьох людей похилого віку є діти, які навіть не дзвонять їм. Ти все одно можеш залишитися один, зате поживеш яскравим життям! Якщо вже я і вирішу одружитися, то ближче до 50 років. Візьму молоду дівчину з села – вона буде гарною господаркою, не стане сперечатися та народить дитину. Головне, щоб вона мене поважала і не змушувала проводити весь час поряд з нею. Що ви думаєте про мою позицію? Чи маєте ви ще аргументи на користь шлюбу?