Була в мене думка – цьогоріч на свята додому приїхати, дітей на Батьківщину привезти. Та потім згадала, як воно у нас святкується і вирішила в Польщі залишитися. Нема бажання бачити п’яне лице чоловіка. Я в шлюбі вже десять років. Та зараз мій Микола в Україні залишився. 

Коли почалась війна я вирішила рятувати дітей і виїхати. Не буду приховувати, що вплинуло на це рішення ще й те, що життя з чоловіком зовсім не складалося. Микола сидів без роботи, випивав час від часу. А я сама з двома дітьми мусила все господарство на собі тягнути.

Коли я поїхала свекруха подзвонила мені й мало не в сльозах почала просити:

 – Допоможи і моїй Надійці влаштуватися! Вона сама не зможе! А тут геть себе занапастить з цим Тарасом.

 – Але ж вони лишень побралися, дитину планували.

 – Та то вже видно, що добра з того не буде. Та й Тарас рветься на війну.

Погодилась я, прийняла зовицю і допомогла їй з усім. Вона зробила документи, оформила допомогу. Згодом на курси записалася, а чоловік її Тарас все ж пішов країну захищати. Мені шкода було його, адже Надя вже крутила тут з одним поляком.

Час минав, я зрозуміла, що вже не хочу жити з Миколою. Він лишень дзвонив і гроші просив. Добре влаштувався, живе з мамою, від військкомів ховається, їсти є що, в теплі, на дітей не дає ні копійки. Але нащо мені такий?

І ось після свят мені подзвонила вся розлючена свекруха.

 – Чого це ти додому не приїхала? І взагалі може час вже повертатися. В нашому регіоні спокійно.

 – А чого Надія не їде додому? Тарас в неї добрий чоловік, військовий.

 – Та це ж небезпечно. Крім того, що їй тут робити. В Європі можливостей більше.

 – А мені з дітьми і вашим сином безпечно?

Ми посварилися. А тоді знайома мені розповіла, що свекруха геть вже стомилася свого сина утримувати, він ще їй концерти влаштовує. І разом з тим свекруха усім довкола розповідає, що я покинула Миколу і розважаюсь у Польщі. Як гадаєте, може час мені офіційно вже розірвати цей шлюб?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!