Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • — Мені онука шкода! Очі дитині зіпсувала, бідний хлопчик в окулярах ходить! Я сама ним займатимуся, до школи підготую. — Я не переїду сюди, — відрізала Ганна. — І Артем ходитиме в садок. Мені не потрібна ваша квартира, у мене є власна! — Мама права, ти всіх провокуєш! Це через тебе в неї знову напад!

— Мені онука шкода! Очі дитині зіпсувала, бідний хлопчик в окулярах ходить! Я сама ним займатимуся, до школи підготую. — Я не переїду сюди, — відрізала Ганна. — І Артем ходитиме в садок. Мені не потрібна ваша квартира, у мене є власна! — Мама права, ти всіх провокуєш! Це через тебе в неї знову напад!

Viktor
29 Грудня, 202529 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до — Мені онука шкода! Очі дитині зіпсувала, бідний хлопчик в окулярах ходить! Я сама ним займатимуся, до школи підготую. — Я не переїду сюди, — відрізала Ганна. — І Артем ходитиме в садок. Мені не потрібна ваша квартира, у мене є власна! — Мама права, ти всіх провокуєш! Це через тебе в неї знову напад!

— На Новий рік ми їдемо до мами, і крапка! Саме після розмови з тобою вона так розхвилювалася, що довелося «швидку» викликати! — кричав Віктор дружині у слухавку.

Ганна слухала цей крик і відчувала, як усередині все стискається. Після трьох років життя під одним дахом зі свекрухою вона нарешті насолоджувалася спокоєм у власній квартирі.

Зустрічі із Зінаїдою Петрівною вона намагалася звести до мінімуму, бо стосунки в них були — як у кішки з собакою.

Усе почалося з того, що рік після весілля вони жили в Ганни, але коли не стало батька Віктора, свекруха засипала їх благаннями. Мовляв, їй страшно й самотньо в порожньому будинку.

Віктор, людина м’яка, вмовив дружину переїхати «ненадовго», поки мати оговтається від горя. Але те «ненадовго» розтягнулося на роки.

Тільки-но вони переступили поріг свекрушиного дому, як почалися нескінченні повчання. Ганна все робила «не так»:

— Ти чим мого сина годуєш? — із порога заявляла Зінаїда Петрівна. — Від твоєї яєчні на сніданок Вітя скоро кукурікати почне!

— Зінаїдо Петрівно, Вітя сам просить її готувати, він любить яйця на сніданок.

— Та просто ти нічого іншого не вмієш, от він і погоджується на те, що дають.

Кожен день був схожим на іспит, який неможливо скласти. Не так помила підлогу, не так попрасувала, мало заробляєш…

А якщо Ганна намагалася відстояти своє право на відпочинок, свекруха ввечері обов’язково скаржилася синові на тиск, який «підскочив через Ганнину грубість».

Віктор спочатку захищав дружину, але згодом і сам почав дратуватися:

— Вона вже у віці, її не переробиш. Просто зроби так, як вона хоче, це ж нескладно!

— Вона сама не знає, чого хоче, просто чіпляється щодня! — вигукувала Ганна.

Коли в сім’ї з’явилося маля, Артемко, критика стала просто нестерпною. Свекруха вважала «злом» усе сучасне: від підгузків до каш із коробок.

— Ми своїх дітей без усяких памперсів виростили, на молоці та манці! Тому вони здорові були. А мій онук щоночі кричить, бо ти погана мати!

З часом Віктор почав підтакувати матері. Коли ж прийшов час віддавати хлопчика до садочка, Зінаїда Петрівна влаштувала таку виставу з «вмиранням», що всі знову пішли в неї на повідку.

Ганна з Віктором працювали, а бабуся «виховувала» онука вдома.

Результат не забарився: Артемко у п’ять років погано вимовляв слова. Коли Ганна заговорила про логопеда, знову почався скандал:

— Це все тому, що ти ним не займаєшся! Я не дозволю тягати дитину по лікарях і мучити його!

Терпець Ганни врешті увірвався. Вона зібрала речі, забрала сина й повернулася у свою квартиру. Віктору поставила умову: або ми сім’я в нашому домі, або ти залишаєшся з мамою.

Через тиждень чоловік повернувся, і в родині ніби настав мир. Але не надовго.

Зінаїда Петрівна не збиралася здаватися. Вона телефонувала щодня, плакала, що «невістка забрала сина». Віктор ледь не щовечора їздив до неї «рятувати від приступів». А в листопаді почалися маніпуляції з Новим роком.

Ганна мріяла про тихе свято втрьох: вогники, улюблені мультфільми, мандарини та затишок. Вона так втомилася за важкий робочий рік, що галаслива свекруха з її претензіями зовсім не вписувалася в ці плани.

— Аню, не розлучай мене з сином у це свято, — благала свекруха по телефону. — Я відчуваю, що не витримаю самотності.

— Зінаїдо Петрівно, ми приїдемо першого січня, а саму ніч хочемо провести вдома.

Після цієї розмови Віктор прийшов додому сам не свій:

— Ти можеш просто з нею погодитися? — благав він. — Вона знову «швидку» викликала через твої слова!

— Вітю, вона симулює. Скільки можна йти в неї на повідку? Артем теж не хоче до бабусі, він хоче бути вдома.

Але Віктор наполягав, і Ганна, знесилена суперечками, здалася. Вони приїхали до свекрухи ще тридцятого числа.

Свято пройшло напрочуд тихо, але вже першого січня Зінаїда Петрівна розкрила карти:

— Я тут подумала… треба, щоб ви знову переїхали до мене.

— У нас є своя квартира, — спокійно відповіла Ганна.

— Мені онука шкода! Очі дитині зіпсувала, бідний хлопчик в окулярах ходить! Я сама ним займатимуся, до школи підготую.

Ганна відчула, як закипає кров. Окуляри призначив лікар, а свекруха знову робила її винною в усьому світі.

— Я не переїду сюди, — відрізала Ганна. — І Артем ходитиме в садок. Мені не потрібна ваша квартира, у мене є власна!

Вона викликала таксі, щоб поїхати додому. Віктор знову вибухнув:

— Мама права, ти всіх провокуєш! Це через тебе в неї знову напад!

Приїхала «швидка». Лікар, оглянувши Зінаїду Петрівну, лише розвів руками:

— Зінаїдо Петрівно, тиск у вас — як у молодої дівчини. Серце працює чудово. Якщо щось турбує — запишіться до дільничного, бо ми до вас щотижня їздимо, а ви здоровіша за нас усіх.

Свекруха швиденько випровадила лікарів. Ганна з Артемком поїхали додому, а Віктор залишився «рятувати» матір. Всі свята Ганна провела з сином удвох: вони гуляли, дивилися мультики й пекли печиво. Віктор навіть не зателефонував.

Коли він нарешті повернувся, то заявив:

— Ми переїжджаємо до мами. Це не обговорюється.

— Вітю, я теж подумала… тобі справді треба жити з мамою. Але без мене.

Зінаїда Петрівна досягла свого: син повернувся до її ніг. Але дивна річ — щойно Віктор оселився в неї, інтерес до онука в бабусі кудись зник.

Їй більше не треба було маніпулювати дитиною, щоб притягнути сина — він і так був поруч.

Через місяць вони розлучилися. Свекруха переконала Віктора, що в Ганни «погана енергетика». Ганна ж нарешті відчула те, про що давно забула: тишу, спокій і справжню свободу у власному домі.

Життя — цікава річ: іноді те, що ми вважаємо втратою, насправді є початком справжнього спокою. Бо найдорожче в нашому світі — це можливість дихати на повні груди у власному домі, не чекаючи щохвилинного докору.

А як ви вважаєте, дорогі читачі, чи можна було врятувати цю сім’ю, чи втручання батьків із такими маніпуляціями — це завжди шлях до розлучення?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі! 

Навігація записів

— А мені особливо й розповідати про себе нічого. Звичайна біографія ботаніка в школі, інституті. А тепер робота… Досі холостяк. Друзі вважають мене нетовариським. А ось тут з Вами… мені так легко. Сам собі дивуюся. Обидва замовкли. Їм стало сумно від того, що швидкий поїзд скорочує години їх випадкового і щасливого спілкування.
Пустиш? – Запитала мати, не привітавшись.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes