Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Останні роки я мріяла виїхати з України кудись у Європу. От там Європа, інше та краще життя. Однак, я навіть не знаю, якими словами передати те розчарування… Я ж не так уявляла Німеччину! Тепер зі сльозами на очах шкодую, що відмовилася жити в Україні. Бо тут все геть інакше, нам не звично. Перше, що мене дуже засмутило – це гроші…

Останні роки я мріяла виїхати з України кудись у Європу. От там Європа, інше та краще життя. Однак, я навіть не знаю, якими словами передати те розчарування… Я ж не так уявляла Німеччину! Тепер зі сльозами на очах шкодую, що відмовилася жити в Україні. Бо тут все геть інакше, нам не звично. Перше, що мене дуже засмутило – це гроші…

Viktor
28 Грудня, 202528 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до Останні роки я мріяла виїхати з України кудись у Європу. От там Європа, інше та краще життя. Однак, я навіть не знаю, якими словами передати те розчарування… Я ж не так уявляла Німеччину! Тепер зі сльозами на очах шкодую, що відмовилася жити в Україні. Бо тут все геть інакше, нам не звично. Перше, що мене дуже засмутило – це гроші…

Я народилась і прожила усі свої 34 роки в Україні. Та по маминій лінії у мене німецьке коріння. Її дідусь з Німеччини.

Коли почалась війна, ми довго не думали, а одними з перших подались за кордон. Все-таки родина, європейське життя, краще майбутнє. Їхала я з метою влаштувати там життя, але спойлер! Я вже думаю над тим, щоб повернутись додому.

Чомусь так вийшло, що мама ніколи і не натякала на життя в Німеччині, хоч і мала звідти коріння. Зараз вона вже на пенсії, а в мене чоловік і двоє дітей. Також я маю ще молодшу сестру з 8-річним сином. Тому ми всією жіночою компанією (і Михайликом) зібрались і виїхали 28 лютого з Житомира в Берн.

Перший сюрприз нас чекав, коли наші дві тітки відмовили у проживанні у своїх квартирах, пояснивши це тим, що вони невеликі і нам буде тісно. Гаразд, це наш провтик. Тоді поспіхом, ми і не повідомили, що будемо, а вже в дорозі почали з ними зв’язуватися. В принципі вони були не зобов’язані нас приймати. Це у нас в Україні, розстелили б на кухні, у ванні, в коридорі, але не прогнали б! Там закони інші.

Ми отримали житло, як біженці. Нас відправили у  будинок-гуртожиток. Ми мали окрему кімнату, але кухня та санвузол був спільний.Також ми отримували 440 євро соціальної допомоги на сім’ю. Спершу нам вистачало цих грошей, бо за житло ми не платили і раз в тиждень отримували пакет з продуктами.

Так ми прожили до кінця серпня. А тоді нам сказали, що пів року нашого перебування і безкоштовної допомоги закінчились. Тобто для мене це прозвучало, як: “Вибачте-пробачте, але вам потрібно звідси забратися!” Нам потрібно шукати якусь квартиру, оплачувати її. Відповідно нікуди дітись – треба працювати.

Знайти квартиру допомогли родичі. (дякуємо і на тому!). Ми оселились в однокімнатній квартирі зі старим ремонтом, але для життя придатна. Тісно, але нам не звикати. Оренда коштувала 800 євро.

Сестра вже якраз тиждень працювала на роботі, на складі з квітами. Їй пообіцяли 1500 євро в місяць. Ніби все і налагодилось.

Та от вчора орендодавці збунтувались і сказали, що так багато людей жити в цій квартирі не зможуть. Дозволили залишитись сестрі з сином і наледве впросили місце для мами. Про мене з дочками не було і мови.

Зідзвонювалась з чоловіком, він казав повертатися. А я мов на роздоріжжі: з одного боку життя мрії за кордоном (але щоб до нього дійти потрібно з’їсти чимало нервів) і життя спокійне (не зовсім безпечне через війну) вдома з чоловіком?

Я задумалася над питанням: жінки, які виїхали за кордон, вам теж було так важко? Варто мені боротись далі чи плюнути і повернутися?

Що ви порадите зробити жінці?

Навігація записів

– Мамо, а хіба тобі щось потрібно? Адже у тебе все є! Я Ігорю казала, що найкращий подарунок – це наша присутність. Правда ж? – каже моя донька Наталя. – Звісно, доню, – спокійно відповідаю. – Приїжджайте в неділю, ближче до другої години, буду рада вас бачити.
– З якого це дива? ..– Я тебе навіть на поріг не пущу….Ще чого – хату ділити. .Не соромно тобі?! – кричала сестра після похорону матері два дні назад….

Related Articles

Бідна бабуся годувала голодних двійнят — через 20 років до неї під’їхали два Lexus

Viktor
2 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Бідна бабуся годувала голодних двійнят — через 20 років до неї під’їхали два Lexus

Вони збиралися познайомити і батьків. Оля пропонувала зустрітися всім у кафе у вихідний. Через те, що вона, Ігор і її батьки працювали. Мати ж Ігора була домогосподаркою і була вільна двадцять чотири на сім, як казав її син. Оля, коли почула це, то посміхнулася. Що ще сказати? Вільна. Вона навіть слова бабусі згадала, коли та вийшла на пенсію.

Viktor
2 Лютого, 20262 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Вони збиралися познайомити і батьків. Оля пропонувала зустрітися всім у кафе у вихідний. Через те, що вона, Ігор і її батьки працювали. Мати ж Ігора була домогосподаркою і була вільна двадцять чотири на сім, як казав її син. Оля, коли почула це, то посміхнулася. Що ще сказати? Вільна. Вона навіть слова бабусі згадала, коли та вийшла на пенсію.

Сьогодні у мене день народження, сорок років. Я накрила стіл, прийшли син з невісткою та онукою. З Вітею я познайомилася одразу після школи, мені тоді було лише 17 років. Йому на той момент виповнилося 22. Я приїхала до міста вступати до університету, а він уже закінчив його. Ми почали зустрічатись, і до кінця мого першого курсу у нас народився син. Жити з дитиною у гуртожитку було неможливо, та й Віктор нічого мені не запропонував. Я була змушена повернутися до своєї мами до села. Звичайно, не обійшлося без засудження односельців, але я намагалася все витримати…

Viktor
2 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Сьогодні у мене день народження, сорок років. Я накрила стіл, прийшли син з невісткою та онукою. З Вітею я познайомилася одразу після школи, мені тоді було лише 17 років. Йому на той момент виповнилося 22. Я приїхала до міста вступати до університету, а він уже закінчив його. Ми почали зустрічатись, і до кінця мого першого курсу у нас народився син. Жити з дитиною у гуртожитку було неможливо, та й Віктор нічого мені не запропонував. Я була змушена повернутися до своєї мами до села. Звичайно, не обійшлося без засудження односельців, але я намагалася все витримати…

Цікаве за сьогодні

  • Бідна бабуся годувала голодних двійнят — через 20 років до неї під’їхали два Lexus
  • Вони збиралися познайомити і батьків. Оля пропонувала зустрітися всім у кафе у вихідний. Через те, що вона, Ігор і її батьки працювали. Мати ж Ігора була домогосподаркою і була вільна двадцять чотири на сім, як казав її син. Оля, коли почула це, то посміхнулася. Що ще сказати? Вільна. Вона навіть слова бабусі згадала, коли та вийшла на пенсію.
  • Сьогодні у мене день народження, сорок років. Я накрила стіл, прийшли син з невісткою та онукою. З Вітею я познайомилася одразу після школи, мені тоді було лише 17 років. Йому на той момент виповнилося 22. Я приїхала до міста вступати до університету, а він уже закінчив його. Ми почали зустрічатись, і до кінця мого першого курсу у нас народився син. Жити з дитиною у гуртожитку було неможливо, та й Віктор нічого мені не запропонував. Я була змушена повернутися до своєї мами до села. Звичайно, не обійшлося без засудження односельців, але я намагалася все витримати…
  • Ми з моїм чоловіком познайомилися на вечірці, куди мене запросила подруга, а я, щоб не залишитися одній у п’ятничний вечір, погодилася. Ми одразу сподобалися одне одному і домовилися зустрітися на наступний день після вечірки. Так ми почали зустрічатися, а через 6 років чоловік зробив мені пропозицію. Тоді у нас був неnоганий стабільний дохід, тому ми відразу почали намагатися завести дітей. Щоправда, на цій стадії у нас з’явилися nроблеми: у нас довго не виходило стати батьками. Я вирішила пройти обстеження, але воно показало, що я повністю здорова, і ліkар натякнув, що і моєму чоловікові не завадило б перевірити своє здо ров’я.
  • – Татусю, я так скучив! Мама мені набридла, коли ти прийдеш?
  • Ось, тримайте, — пані Наталя простягнула Марії воду. — Вибачте за таку поведінку вашого чоловіка. На жаль, великі статки часто витягують із людей найгірше. — Дякую, — Марія зробила кілька ковтків. — Я просто досі не можу усвідомити все це. Тітка Софія була такою… непублічною. — Вона була дуже передбачливою жінкою, — нотаріус дістала з папки невеликий конверт. — Це вона просила передати вам особисто. Прочитайте, коли будете наодинці. Марія вийшла з будівлі. Місто жило своїм життям: хтось поспішав на роботу, хтось гуляв із кавою. Вона сіла на лавку в сквері, де не було багато людей, і тремтячими руками розірвала конверт. Усередині був лист, написаний знайомим каліграфічним почерком
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes