— Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через що він пройшов! Я його витягувала з того світу, він ледь не помер у мене на руках!

Аркадій Петрович машинально виводив хрестики у своєму блокноті, намагаючись перетворити їх на якийсь візерунок. У душі панувала порожнеча і туга. З екрана ноутбука на нього дивився вірний пес породи ка-де-бо на прізвисько Азарт — подарунок від найкращого друга Андрія, який багато років тому поїхав служити. Вони разом пройшли крізь вогонь і воду, ділили всі труднощі. Одного разу в гарячій точці Аркадій зазнав тяжкого поранення й був звільнений з армії. Потім зайнявся бізнесом, а Андрій продовжив військову кар’єру.

— Тримай, друже, з ним не засумуєш, — сказав тоді Андрій, простягаючи коробку. Усередині був міцний цуценя, якого Аркадій одразу притис до себе. Малий, не злякавшись, побіг кімнатою, досліджуючи новий простір, і незабаром був спійманий біля дверей із капцем у зубах. Так у його житті з’явився Азарт.

Андрій поїхав, але щоразу по телефону питав про собаку. Для Аркадія пес став справжньою опорою і другом. Його шлюб з Оленою розпався спокійно, без скандалів і зрад. Просто одного разу за вечерею вони зрозуміли: життя стало сірим і одноманітним.

— Не вистачає іскри, — сказала Олена.

— Може, спробуємо пожити окремо? — запропонував Аркадій. Вона погодилася. Те, що починалося як жарт, зрештою завершилося розлученням. Вони залишалися у хороших стосунках заради сина Жені, який часто гостював у батька, особливо після появи Азарта. Але це вже була не родина, яка разом обідає і їздить на природу.

Згодом у житті Аркадія з’явилася Жанна — красива, чарівна дівчина. Вони швидко знайшли спільну мову, розуміли одне одного з півслова. Він був переконаний, що зустрів свою другу половинку, зробив їй пропозицію, і вона переїхала до нього.

Але щойно Жанна стала господинею дому, все змінилося. З милої дівчини вона перетворилася на вередливу жінку. Її дратувало навіть те, що Аркадій допомагав своїй прибиральниці Дар’ї Матвіївні.

— Звільни цю ледачу товстуху! — заявила вона якось.

— Послухай, Жанночко, Дар’я Матвіївна — не прислуга, а людина, яка мені допомагає. Не смій так більше казати, — жорстко відповів Аркадій.

З часом Жанна почала чіплятися до Азарта:

— Я його боюся! Він такий великий, страшний… Як собака Баскервілів!

— Зачекай, — обурився Аркадій. — Раніше ти його любила, цілувала, обіймала. А тепер він тобі страшний? Це звичайний, вихований собака. І якщо колись доведеться обирати між тобою і ним — я оберу його.

Жанна знітилася, вибачилася, пояснивши все поганим настроєм, і навіть почала гуляти з Азартом. Але кілька днів тому вона прибігла додому в сльозах:

— Пробач, Аркашо… Азарта збила вантажівка… Його більше немає…

Аркадій витер сльози, що котилися щоками. Він не міг повірити в те, що сталося. Жанна розповідала, ніби пес побіг за кішкою, і вона не змогла його втримати. Але як міг Азарт, навчений кінологом, кинутися за якоюсь кішкою? Це питання не давало Аркадію спокою.

У двері кабінету постукали. На порозі стояла дівчина, що здавалася зовсім юною. Виявилося, вона випускниця дитячого будинку.

— Чому прибиральницею? — здивувався Аркадій. — Ти молода, гарна. Можна було знайти роботу кращу.

— Я навчаюся заочно, — відповіла вона. — Мені потрібен вільний графік.

Він кивнув. Багато хто працював прибиральниками саме через це. Дівчина невпевнено додала:

— Можна забирати прострочені продукти? Ви ж їх усе одно викидаєте?

Аркадій відчув хвилю співчуття.

— Вероніко, ти що, не доїдаєш? Потрібна допомога?

— Ні, дякую. Я сама. Тільки можна брати прострочку?

— Звісно, бери. Якщо що — звертайся, — сказав він.

Вона зраділа, подякувала й утекла. З часом співробітники почали помічати, що Вероніка бере занадто багато продуктів, і перешіптувались: «Їй би вистачило нагодувати всіх бомжів!» Аркадій же задумався: може, їй справді важко?

Одного разу він побачив, як вона йде вулицею з важкою сумкою. Прослідкувавши за нею, він побачив, як вона підходить до приватного будинку й першою справою прямує до сараю. Відчинивши двері, вона радісно вигукнула:

— Привіт, мої хороші! Зараз нагодую вас!

Із сараю вискочили собаки. Серце Аркадія завмерло — серед них був Азарт, живий і здоровий.

— Азарт! — видихнув він і кинувся до пса.

Пес спершу вагався, обнюхував, але впізнав господаря й радісно кинувся до нього, лижучи обличчя. Вероніка намагалася зупинити собаку:

— Бродяга, назад! Фу!

Пес метушився між ними, але зрештою обрав Аркадія. Побачивши несподіваного гостя, Вероніка вигукнула:

— Це ви?! Як ви тут опинилися?..

— Просто хотів упевнитися, що тобі не потрібна допомога, — спокійно мовив Аркадій. — А тут ще й мій Азарт…

Очі Вероніки потемніли.

— Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через що він пройшов! Я його витягувала з того світу, він ледь не помер у мене на руках!

— Почекай, — зупинив її Аркадій. — Можливо, я й сам не все знав. Давай я допоможу тобі нагодувати тварин, а потім сядемо за чай і все спокійно обговоримо.

Вона трохи заспокоїлась і кивнула. У просторому сараї, де стояли вольєри, мешкало чимало звірів: коти, білки, єнот і навіть кілька міні-поросят.

— Та в тебе тут справжній зоопарк! — здивувався Аркадій, відкриваючи бляшанку з кормом.

— Це не зоопарк, — лагідно поправила його Вероніка. — Це прихисток для тих, кого люди кинули або скривдили. У кожного з них за плечима — важке минуле. Я рятувала їх, буквально вириваючи з лап смерті.

Аркадій був вражений.

— Як тобі вдається з усім цим справлятись? Щоб лікувати тварин, треба ж мати досвід і знання…

— Мій тато був ветеринаром — найкращим у місті. Помер, коли мені було чотирнадцять, але я багато в нього навчилася. Зараз навчаюся заочно в ветеринарній академії, — відповіла вона.

— То ти майбутній доктор Айболить? — усміхнувся Аркадій.

— Ну, щось подібне, — пожартувала вона, завершуючи годування.

— Тоді ходімо до хати. Чай зігріє, — запропонувала вона.

Сидячи за чашкою запашного чаю, Аркадій нарешті наважився поставити давно наболіле питання:

— Вероніко, а де твої батьки?

Вона опустила очі:

— Загинули. Їхали до театру і не повернулися. Аварія. Потім я опинилась у дитячому будинку. Після повноліття повернулась сюди — до нашої старої хати. І тепер намагаюся продовжити справу батька — рятувати і лікувати тварин.

— А як Азарт опинився у тебе?

— Я знайшла його на цвинтарі. Прийшла до могили батьків — а його хтось прив’язав до огорожі. Без води, без їжі. Він скиглив… Люди від нього сахалися, ніби був хворий. Я зняла куртку, загорнула його і потягла додому.

— Але як ти впоралася? Це ж немаленький пес!

— Мені допоміг таксист. Безкоштовно підвіз, ще й грошей не взяв, — усміхнулася вона. Потім поглянула Аркадію прямо в очі: — Якщо ти його не кидав — чому не шукав? Чому не здійняв тривогу?

— Мені сказали, що він загинув під колесами вантажівки… — задумливо промовив Аркадій. — Але тепер розумію: той, хто це сказав, зовсім не той, за кого себе видавав.

— Отже, це точно не друг, — тихо сказала Вероніка.

— Так. І тепер я в цьому впевнений, — зітхнув Аркадій. — Сьогодні у нас з ним буде серйозна розмова.

Гордо йдучи вулицею, Аркадій тримав Азарта на повідку. Пес раз у раз озирався, перевіряючи, чи господар поруч. Дійшовши до авто, Аркадій відкрив дверцята:

— Займай місце, друже.

Пес винюхав знайомі запахи і за мить стрибнув на переднє сидіння.

— Поїхали додому. Настав час подивитися правді в очі, — мовив Аркадій.

Азарт радісно гавкнув у відповідь. У дорозі Аркадій зателефонував Жанні.

— Жанно, в мене сюрприз. Збирай речі.

— Ми летимо в Таїланд? — зраділа вона.

— Можливо, — засміявся Аркадій. — Але спершу зустрінь мій «сюрприз».

— Ну що, друже, — ніжно потріпав він собаку, — покажемо господині, хто тут живий і здоровий?

Пес радісно замахав хвостом. Коли вони приїхали додому, Жанна не очікувала побачити Азарта. Її обличчя миттєво поблідло.

— Що, впізнаєш свого «трупика»? Сама прив’язала до огорожі кладовища чи когось найняла?

Жанна завмерла, в її очах застиг жах.

— Пробач… Я не знаю, що на мене найшло…

— Авжеж, не знаєш, — холодно відповів Аркадій. — Але тепер у моєму домі таких ігор більше не буде. Пакуй речі.

Вона застигла, стискаючи в руках яскравий купальник. Її світ руйнувався: кінець безтурботному життю, кінець комфорту й розкоші. Попереду — село Клюєве, питуща мати, безробітний чоловік, троє молодших братів і робота в крамниці. А ще — плітки сусідів. Усвідомивши це, Жанна впала навколішки:

— Пробач… Не кидай мене…

Але Аркадій уже не вагався. Ця жінка перестала бути для нього коханою. Вона поїхала туди, де її чекали — у рідне село.

Минув час. Аркадій помирився з колишньою дружиною Оленою. Виявилось, для цього потрібно було лише зробити перший крок і сказати: «Пробач».

Вероніка з відзнакою закінчила ветеринарну академію. На знак подяки за порятунок Азарта Аркадій подарував їй власну клініку й назвав її на честь собаки — «Азарт».

— Ти не просто врятувала мого вірного друга, Вероніко, — мовив він, вручаючи ключі. — Ти допомогла мені побачити, хто поряд був небезпечний, а хто — справжній.

Дівчина щиро усміхнулась і з вдячністю прийняла цей щедрий подарунок.”

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!