Наталя вперше йшла в гості до Ірини Петрівни в статусі дружини її сина. Сашко, наближаючись до будинку, в якому прожив майже двадцять вісім років, давав дружині останні настанови.

– Май на увазі, моя мама зациклена на їжі. Тому відразу приготуйся до того, що вона почне давати тобі рекомендації – чим мене годувати і в яких кількостях. Благаю, не звертай на це ніякої уваги і сильно не нервуй.

– Ой, та що ти хвилюєшся? – спокійно посміхалася Наталя. – Я впевнена, твоя мама мене не з’їсть. Вона прекрасна жінка.

– Вона була прекрасною, поки ти була просто нареченою. А тепер, коли ти перетворилася на мою дружину – її невістку, а вона сама стала свекрухою, все може сильно змінитися.

– Ти що, хочеш сказати, що тепер вона стане жахливою?

– Ну, не жахливою, звичайно, але… Вона ж тепер страшенно хвилюється, щоб я не пішов засвіти від голоду.

– Ти серйозно? – Наталя зареготала.

– Даремно смієшся. Я впевнений, що вона до нашого сьогоднішнього візиту приготувала їжі, як ще на одне весілля.

– Навіщо?

– Щоб нагодувати нас досхочу, та ще й з собою нам покласти в баночки і пакетики. Вона мого старшого брата цілий рік так опікувала. Він навіть до нас приходити перестав.

Як Сашко попереджав, так все і вийшло.

– Швидше сідаємо за стіл! – майже закричала Ірина Петрівна, ледь молодята з’явилися на порозі. – Ви, напевно, страшенно голодні!

– Мамо, давай спочатку обіймемося! – забурчав син. – Ну, що ти відразу починаєш?

– Ось поїмо, потім і обіймемося! – нетерпляче продовжила мама і уважно подивилася на невістку. – Наталю, скажи чесно, ти ж дуже голодна?

– Дуже! – збрехала невістка і пішла швидше у ванну кімнату мити руки.

– Невже?! – вигукнув їй услід здивований Сашко. – Ми ж тільки недавно поїли.

– Ну, що ви могли поїсти? – зраділа мама. – Магазинні котлетки з локшиною? Давай, без розмов, йди мий руки, і негайно сідай до столу.

Коли вони пройшли в кімнату, де на них чекав накритий стіл, Сашко з жахом застогнав:
– Ну мамо! Ну куди ти стільки приготувала?!

– А чого, нормальний стіл, – тут же знизала плечима Наталка. – Мені навіть здається, на столі могло б стояти ще, щось, таке… Таке… Зараз я подумаю…

– Яке – таке? – насторожилася здивована свекруха.

– Риби тут не вистачає, – подумавши, сказала Наталя. – Смаженої… Під овочами… Мені так здається…

– Точно! – вигукнула захоплено свекруха. – А я ж про рибу думала. І у мене навіть у морозилці стейки сьомги є. Ех, чого ж я так проґавила? Моя невістка мріє про рибу, а я… А може, Наталко, дістати її з морозилки?

– А дістаньте. І я можу вам навіть сама її приготувати. Якщо дозволите?

– Ти вмієш? – завмерла свекруха.

– Ну, так, трошки… – хитро посміхнулася Наталка. – Бабуся колись навчила…

– Ви що?! – Сашко витріщив на жінок очі. – Ви знущаєтеся, чи що? Мамо, твоїм накритим столом можна цілу юрбу голодних спортсменів нагодувати, а ви ще щось готувати задумали.

– Ой, Сашко, заспокойся. Ти ж нічого в цьому не розумієш, – спокійно відповіла йому Наталя.

– Так, синку, ти не розумієш! Наталка права. Все, я дістаю стейки, а ви сідайте за стіл.

– Ні, Ірино Петрівно, я вам допоможу. Наталка схопила свекруху під руку. – Я хочу подивитися, яка у вас плита, і на чому ви готуєте ваші шикарні страви.

– Ходімо, дорога, я все тобі покажу, – розплилася в радісній посмішці Ірина Петрівна.

Сашко пригнічено похитав головою, сів за стіл, окинув його поглядом і важко зітхнув.
Нарешті, знову з’явилися жінки.

– Ну, а тепер ми поїмо! – радісно плеснула в долоні Наталя і сіла за стіл, подалі від чоловіка.

Ірина Петрівна від несподіванки навіть засміялася.

– Ох, як же я люблю, коли люди не прикидаються ситими, – вигукнула вона і теж сіла за стіл. – Ось, Сашко, бери приклад з дружини. Дивись, як у неї очі горять.

А Наталка вже почала накладати собі в тарілку салатики – потроху, але з кожної тарілки.

– Яка смакота! – примовляла вона, хвалячи кулінарні здібності свекрухи. – Ви мене, Ірина Петрівна, обов’язково повинні навчити, як готувати такі шедеври.

– Та звичайно ж, мила моя! – Ірина Петрівна мало не заплакала від розчулення. – Яка ж ти розумниця, вмієш цінувати працю. Не те, що мої сини. Нагодувала я їх, мабуть.

Сашко знову зітхнув і теж неохоче взявся за їжу.

Кілька годин поспіль вони сиділи за столом, їли, невістка і свекруха базікали про жіночі турботи.

Раптом, коли молодим пора було вже скоро збиратися додому, Ірина Петрівна згадала.

– Риба! Наталко, ми ж забули про рибу!

– Не хвилюйтеся, зараз я її швиденько приготую! – Наталка радісно підхопилася зі стільця. – Ви мені тільки свою духовку увімкніть, і я все сама зроблю.

– Так ви ж уже, здається, додому збираєтеся? – розгубилася свекруха.

– А я її в духовку поставлю, і ви через півгодини її дістанете звідти. Вже готовою.

– А хто її їстиме?

– Ви що, Ірино Петрівно, не любите рибу?

– Але я ж її для тебе діставала!

– Тоді Сашко завтра до вас на обід забіжить, і ви її в контейнері для мене передасте.

Наталя пішла на кухню, а свекруха почала збирати їжу в пакети і контейнери для молодих.

– Мамо, не треба нам всього цього! – почав обурюватися Сашко.

– Ні, треба! – Відразу ж пролунав голос з кухні. – Не слухайте його, Ірино Петрівно. – Ми вашу смакоту обов’язково візьмемо з собою.

– Господи, яка невістка мені дісталася?! – вигукнула свекруха і почала вибирати найапетитніші шматки смаженої курки.

Коли вони вийшли від мами з величезними пакетами в руках, Сашко невдоволено запитав:

– І навіщо ти це зробила? Вона ж тепер кожен раз нам сунути їжу буде з собою. Замучить, ось побачиш.

– Спокійно, Сашко, все буде добре, – хитро засміялася Наталка. – І, до того ж, мені кілька днів тепер можна буде не готувати.

Ближче до ночі, коли молоді вже збиралися лягати спати, Сашку знову зателефонувала мама.

– Сашко, я не розумію, – дивним голосом заговорила вона, – а Наталя у тебе працює ким?

– Вчителем. А що?

– Нічого. Просто я такої смачної риби ще жодного разу в своєму житті не куштувала. Вона точно вчитель?

– Вчитель, вчитель. Просто у неї бабуся все життя працювала в ресторані. Вона Наталю і навчила готувати. Ти, хіба, про це не знала?

– Господи… А я її своїм варивом годувала, та ще й хвалилася… А їй, бідолашній, доводилося мені підтакувати… Що я наробила?.. Що вона тепер про мене думатиме?

– Мамо, їй справді все дуже сподобалося. – радісно почав заспокоювати маму Сашко. – І вона тобі зараз махає ручкою. І каже – доброї ночі.

– Ага. І їй теж… Спіть, мої хороші…

Після цього випадку Ірина Петрівна перестала хвилюватися про харчування молодшого сина.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!  Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!