От і знову в місті почали вводити графіки відключення світла. І ми з чоловіком все-таки були змушені купити ту трикляту станцію. Бо як нема світла – то не можу ні їсти приготувати, ні у гарячій воді помитися та елементарно телефон зарядити, щоб читати новини. Адже на свою голову колись зробили “модний” ремонт, де вся техніка у нас на… електриці. 

Віддали чималу суму, довелося майже всю заначку діставати. Зате спокійно, що діти у теплі, я можу швидко їсти приготувати, у душ піти. 

Однак, єдина людина, яка показує весь свій негатив щодо цієї покупки – це…свекруха! От кого-кого, а її ця штука взагалі ніяк не стосується!

“Нащо було такі великі гроші витрачати на цю дурницю?! Певно, то Анька так захотіла!” – кукурікала у слухавку Дмитрові, коли той випадково обмовився про покупку. 

Свекруха і до того дуже любила лізти в наш родинний бюджет і звинувачувати мене у всіх витратах:

Купили квартиру у новобудові – то я винна! Бо треба було в її сусідки поверхом нижче брати, але то страшна совдепія.

Записала дітей на гуртки платні – транжира, краще б возила до свекрухи і вона ними б займалася. Ага, такий вона спеціаліст без диплома!

Обираю одяг у магазинах, а не приймаю “подачки” від родичів чи не ходжу в секонд – викидаю гроші на вітер.

От і знову Ольга Семенівна знайшла привід, аби мене почати клювати:

– Раніше люди теж без електроенергії жили і не вмерли!

– Та краще б ті гроші відклали на майбутнє.

– От побачиш, що та штукенція наробить вам біди і будинок спалить!

Але що ви думаєте? Буквально вчора Ольга Семенівна зателефонувала до мене і почала напрошуватися у гості:

-У мене світло вимкнули, не буде пару годин. То я до вас прийду погрітися!

Тут я відчула, що можу сповна відігратися і помститися свекрусі

– Мамо, так ви ж казали, що то гроші на вітер! 

– Не вигадуй, що було – то було. Я в тій техніці не розбираюся

– Ну раз хочете приїхати – платіть 100 гривень за годину!

– Як це так? То ти ще смієш з мене гроші вимагати! Я так і знала, що ти меркантильна жінка. 

Дякувати Богові, цю розмову чув Дмитро і сміявся. та не минуло й хвилини – як знову дзвінок:

– Синку, твоя жінка мене додому не пускає погрітися. Ще й гроші вимагає

– Ну так мамо, вона трішки сказала не правильно. Для тебе не 100 гривень, а 200! 

Пані Ольга розлютилася і кинула слухавку. А ми лиш посміялися. Бо не треба на мене так наговорювати. Думаю, цей урок вона запам’ятає на довго і буде тримати язика за зубами!