З Іллею ми побралися ще вісім років тому. Тоді моя мама зголосилась нам допомогти, дала гроші на будівництво хати. І ми звели оселю поруч із її будинком. Та живеться зараз нам зовсім не просто. Вже двох дітей маємо і грошей ні на що не вистачає. Особливо важким видався цей останній рік. Чоловік втратив роботу і перебивався підробітками. я заробляла мало. Мама хворіти почала і більше не могла нас підтримувати.
Тож я набралась нахабства і вирішила серйозно зі свекрами поговорити. Адже тато Іллі вже кілька років в Бельгії на заробітках, міг би хоч трохи й допомагати.
– Ми у вас нічого ніколи не просили. Грошима ви нам не допомагали. І зараз я б не зверталась, якби не така важка ситуація!
– І що ж ти хочеш? – спитала свекруха прямо
– Допоможіть нам грошима! Дітям одяг зимовий потрібен! Нам – фасад утеплити, адже зима скоро, дрова купити!
– Ну, не знаю, нам також важко, ми не молоді, я хворію часто, а що як щось станеться – а в мене ні копійки!
– Мої батьки нам допомагали, а ви ні!
Мої слова все ж образили її. Та минуло кілька днів і свекруха мені подзвонила:
– Я тобі знайшла дешеві дрова. Завтра привезуть!
– Ну, дякую!
Звісно, не такої допомоги я чекала, але вже щось. Та коли наступного дня я побачила той подарунок – мало не розсміялась. Це було якесь сміття. Я навіть не знала, що з тим робити. Але й це було ще не все. Згодом свекруха подзвонила і задоволеним голосом повідомила, що я можу піти до її сестри, допомогти копати картоплю. І за це зможу взяти кілька мішків собі. Такого я вже точно не чекала.
– Тобто грошима ви нам не допоможете?
– Чого ти така невдячна? Хотіла дрова – маєш! А з картоплею вже й зимувати можна.
– Хіба ж це дрова? І спитайте, чи маю я час копати ту картоплю?
– Ну, якщо тобі справді треба – то час знайдеш. А як ти просто гроші з нас хочеш витягти – то інша справа.
– Знаєте що, забирайте свої дрова і нічого нам від вас не треба. Але як вам знадобиться допомога, то до нас не звертайтеся!
Я кинула трубку. Не хочу із цими людьми нічого спільного мати. А ви прийняли б таку допомогу?
