Невістка Олена та Влад свого сина геть розбалували. Олежику вже 6 років, цього вересня пішов у 1 клас. Так, як ми живемо майже в одному районі, то час від часу я могла онука після уроків до себе забирати. Тим паче, від школи не так далеко.
Раз приходимо додому, я розігріваю борщик, нарізаю хліб, аби зробити якісь канапки.
– От, дивися, тобі зі сметанкою?
– Фу, не буду!
– Олежику, то гріх так казати на їжу.
– Не буду.
Ну, може дитина ще в їдальні поїла, не голодна. Але до 8 години вечора Олежик взагалі до тарілки не доторкнувся. І тільки як Влад приїхав по сина, то малий почав капризувати:
– Бабуся мені нічого не давала.
– Не бреши, я тобі свіжого борщику налила.
– Я не хочу таке! Я хотів фрі та бургер.
– Мам, ну ми інколи синові дозволяємо в фаст-фуді щось купити.
Через день знову забрала онука, то він мене так тягнув в МакДональдз – ледь не впала на сходинках. Але я була шокована, коли побачила меню. Одна хімія, нічого корисного. Олежик вибрав якийсь бургер, кока-колу, картоплю фрі з соусом та якусь іграшку. підходимо до кави розраховуватися, а мені дівчина так посміхається “З вас 550 гривень”. Я аж дар мови втратила, бо то скільки ж продуктів можна купити на базарі чи в магазині!

Але Олежик та наминав за дві щоки, наче з голодного краю. Тільки та картопля ну така хімозна, стільки там барвників та ГМО. Мені від одного запаху аж погано ставало.
– Олежику, і часто ти такі смаколики купуєш?
– Так. Мені або мама дозволяє, або я беру свої кишенькові гроші та йду з друзями сюди.
– А вдома мама щось готує?
– Канапки і чай, але я не люблю.
От дожилася невістка, настільки розлінилася, що вже рідній дитині не може повноцінну вечерю чи обід приготувати!
У четвер знову забрала онука та й кажу, що будемо вечеряти вдома. Я зробила відбивні, картопляне пюре та ще й салатик з овочів. Але Олег вже на подвір’ї школи почав капризувати – хочу бургер.
– Вдома теж картопля є і котлетка. Просто це як розібраний бургер.
– Ні, хочу в кафе!
– Олежику, але там все так дорого.
– Ти просто жалієш мені гроші.
Ледь заспокоїла дитину та довела додому. Тільки онук щось поколупав те пюре, 2 шматочки відбивної пожував і все, більше не хотів. А коли приїхала Олена, то я вже з нею вирішила провести виховну бесіду:
– Так щоразу дитині бургер купувати я не можу. Олега треба привчати до корисного. Супчик, салатик, гречка, то ж ще дитина. А якщо гастрит чи ще гірше буде?
– А ви мене не вчіть, як малого годувати. Ви не лікарка, аби йому різні болячки ставити.
– Ну і бургери то дорого кожен раз так водити в кафе…
– То вам ще й грошей на онука шкода? Ось така ви хороша бабуся!
Через це ми дуже посварилися і тепер ніхто не хоче, аби я онука зі школи забирала. Але от скажіть, хіба я не права? Хотіла ж від щирого серця пояснити, що дитині потрібно повноцінно харчуватися. Бо що потім буде з Олежиком, якщо з ранку до ночі одні бургери їсти? Олена геть за його здоров’ям не слідкує!
Daryna