Невістка Олена та Влад свого сина геть розбалували. Олежику вже 6 років, цього вересня пішов у 1 клас. Так, як ми живемо майже в одному районі, то час від часу я могла онука після уроків до себе забирати. Тим паче, від школи не так далеко. 

Раз приходимо додому, я розігріваю борщик, нарізаю хліб, аби зробити якісь канапки. 

– От, дивися, тобі зі сметанкою? 

– Фу, не буду!

– Олежику, то гріх так казати на їжу. 

– Не буду. 

Ну, може дитина ще в їдальні поїла, не голодна. Але до 8 години вечора Олежик взагалі до тарілки не доторкнувся. І тільки як Влад приїхав по сина, то малий почав капризувати:

– Бабуся мені нічого не давала.

– Не бреши, я тобі свіжого борщику налила. 

– Я не хочу таке! Я хотів фрі та бургер.

– Мам, ну ми інколи синові дозволяємо в фаст-фуді щось купити.

Через день знову забрала онука, то він мене так тягнув в МакДональдз – ледь не впала на сходинках. Але я була шокована, коли побачила меню. Одна хімія, нічого корисного. Олежик вибрав якийсь бургер, кока-колу, картоплю фрі з соусом та якусь іграшку. підходимо до кави розраховуватися, а мені дівчина так посміхається “З вас 550 гривень”. Я аж дар мови втратила, бо то скільки ж продуктів можна купити на базарі чи в магазині!

Але Олежик та наминав за дві щоки, наче з голодного краю. Тільки та картопля ну така хімозна, стільки там барвників та ГМО. Мені від одного запаху аж погано ставало. 

– Олежику, і часто ти такі смаколики купуєш?

– Так. Мені або мама дозволяє, або я беру свої кишенькові гроші та йду з друзями сюди. 

– А вдома мама щось готує? 

– Канапки і чай, але я не люблю.

От дожилася невістка, настільки розлінилася, що вже рідній дитині не може повноцінну вечерю чи обід приготувати! 

У четвер знову забрала онука та й кажу, що будемо вечеряти вдома. Я зробила відбивні, картопляне пюре та ще й салатик з овочів. Але Олег вже на подвір’ї школи почав капризувати – хочу бургер. 

– Вдома теж картопля є і котлетка. Просто це як розібраний бургер.

– Ні, хочу в кафе!

– Олежику, але там все так дорого.

– Ти просто жалієш мені гроші. 

Ледь заспокоїла дитину та довела додому. Тільки онук щось поколупав те пюре, 2 шматочки відбивної пожував і все, більше не хотів. А коли приїхала Олена, то я вже з нею вирішила провести виховну бесіду:

– Так щоразу дитині бургер купувати я не можу. Олега треба привчати до корисного. Супчик, салатик, гречка, то ж ще дитина. А якщо гастрит чи ще гірше буде? 

– А ви мене не вчіть, як малого годувати. Ви не лікарка, аби йому різні болячки ставити.

– Ну і бургери то дорого кожен раз так водити в кафе…

– То вам ще й грошей на онука шкода? Ось така ви хороша бабуся! 

Через це ми дуже посварилися і тепер ніхто не хоче, аби я онука зі школи забирала. Але от скажіть, хіба я не права? Хотіла ж від щирого серця пояснити, що дитині потрібно повноцінно харчуватися. Бо що потім буде з Олежиком, якщо з ранку до ночі одні бургери їсти? Олена геть за його здоров’ям не слідкує! 

Daryna