– Давай маму заберемо. Їй самій важко в квартирі. А так буде поруч і нам її доглянути легше буде, – каже чоловік.
– Я проти. Вона ніколи нічим нам не допомогла. Все твоїй сестрі віддавала, а тепер, як доглядати, то ми маємо.
Максим образився. Він тепер зі мною не розмовляє.
Ми з чоловіком як тільки одружились, вирішили, що маємо мати своє житло. Для цього важко працювали. Спершу жили на орендованій квартирі, а тоді зрозуміли, що так не піде. Максим поїхав на заробітки, а я залишилась вдома з дітьми. У нас два сини. Чоловік місяцями не приїжджав додому, а діти не бачили тата, мені теж важко було, але знали для чого це все. Так тривало 17 років.
І тепер нарешті маємо свій будинок, куди переїхали минулого року.
Свекруха нам ніколи за всі роки не допомогла: ні фінансово, ні фізично. Вона все дочці, молодшій сестрі Максима, віддавала. Не знаю чому Антоніна Дмитрівна так розділяла дітей. Карина мала все, що хотіла, а Максима із свого життя свекруха викреслила, як тільки ми одружилися.
Антоніна Дмитрівна мала можливість допомогти, бо працювала завжди у владній верхівці. Гроші у неї були, але сину вони не діставались.

Одного дня Карина вирішила виїхати до Швеції на постійне місце проживання, для цього потрібні були чималі фінанси. Звісно, Антоніна Дмитрівна допомогла. Вона віддала Карині всі заощадження та ще й продала свій великий будинок. Гроші з його продажу теж пішли зовиці. Свекруха лише залишила собі частину і купила однокімнатну квартиру. Я думала, що ми теж хоч якусь частину з того отримаємо, але ні.
Максим не став сваритись за гроші, а я вирішила не втручатися.
– Карина, як облаштується, мене до себе забере. Тому гроші їй пішли, – пояснила свекруха.
Тоді все більш менш логічно. З переїзду Карини пройшло вже 4 роки. У неї життя налагоджується, але маму забирати зовиця не поспішає.
Антоніна Дмитрівна вийшла на пенсію і зараз вдома. Пів року тому занедужала і їй потрібен був догляд. Стала родичам і знайомим жалітись, що “має двох дітей, а нікому не потрібна”. Всі звісно накинулись на Максима:
– Як це? Мама така хвора, а ти не можеш її до себе забрати?
Чоловік здався. Спершу їздив щодня до свекрухи додому і допомагав, а тоді стомився і каже:
– Давай маму заберемо. У нас свіже повітря, природа, їй у нас буде краще. Та і нам доглядати її легше на місці.
– Я проти. Як нам потрібна була допомога, то твоя мама і не згадувала. Все Карині. А тепер, як погано, то про сина з невісткою пригадала.
– Як би там не було, але це мама і я маю їй допомогти.
– А я не маю. Вважаю, що це нечесно. Гроші Карині, а догляд за мамою – нам.
Чоловік образився. Він вже й пропонував її хоч на деякий час забрати, а тоді вона повернеться назад у квартиру. Та я проти. Найбільше мене дратує те, що Карина про все знає, але допомагати мамі не спішить. Вона навіть ліки відмовилась купити. Все чекає, доки Максим все за неї зробить.
Ну хіба я не права? Що б ви робили?к.
VitaSh