Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Дикий: “Війну не потрібно завершувати у 2025 році, краще продовжувати бойові дії до 2026”.. Причина такої заяви …

Дикий: “Війну не потрібно завершувати у 2025 році, краще продовжувати бойові дії до 2026”.. Причина такої заяви …

Viktor
16 Січня, 202516 Січня, 2025 Коментарі Вимкнено до Дикий: “Війну не потрібно завершувати у 2025 році, краще продовжувати бойові дії до 2026”.. Причина такої заяви …

Завершення війни у 2025 році означатиме поразку для України й тому краще продовжувати бойові дії до повного програшу Росії. Таку думку висловив ветеран АТО, екс-командир взводу батальйону “Айдар” Євген Дикий.

“Не слід розраховувати на те, що Трамп і Путін зустрінуться, все вирішать й ця війна закінчиться. Швидше за все – буде навпаки. Тому нам слід бути готовими до того, що все, як і раніше буде вирішуватись на фронті”, – заявив він у етері Еспресо.

На думку експерта, Україна цілком ймовірно може програти у війні цього року і тому потрібно готуватись до тривалого протистояння. Це необхідно для тоого, щоб максимально послабити Росію та змусити капітулювати кремлівський режим.

“Нам потрібно бути готовими до того, що ця війна буде тривати у 2025 році, а може й далі. Відверто кажучи, для України кращим варіантом можливо буде, щоб війна тривала й далі. Оскільки шансів перемогти у 2025 році в нас не так багато. Тому закінчення війни у 2025 році означало б, що перемогла та сторона. І це, до речі, зовсім не виключено… Ми дійсно можемо програти цю війну у 2025 році”, – заявив він.

Дикий вважає, що Трамп не впливатиме на реальний сценарій розвитку війни в Україні, а за програшем однієї зі сторін стоятиме ряд факторів. Він пояснив:

“Звісно, ми можемо не програти цю війну… Якщо ми схаменемось і будемо жити, як у 2022 році, то ми не програємо війну в цьому році, а в наступному році цілком ймовірно капітулює Росія. Поки що можливі два варіанти, але ні те, ні інше не вирішує Трамп”.

Навігація записів

CБУ затримала роcійських агeнтів, які підірвaли колію під час руху війcькового ешeлону на Рівнeнщинi
Щ0ЙНO! Бaйдeн – np0щaльнa npoмoвa! Здuв0вaнi i poзчapoвaнi! Тe, щo вiн cкaзaв пpo Укpaїнy нiкoлu нe зaбyдeмo….

Related Articles

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Viktor
16 Лютого, 202616 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Цікаве за сьогодні

  • Мамо, ти вдома? Відчиняй, – моя дочка Анна, яка приїхала до мене з самого ранку, стукала мені у шибку. В той день я чекала гостей, але не Анну точно. До мене мав приїхати Михайло, ми домовилися, що я позичу йому 10 тисяч євро. Я якраз сиділа на кухні, відраховувала необхідну суму, і тут принесло мою доньку. Я у відпустці вже три тижні, а вона всього раз до мене приїхала, в перший день. І то я підозрюю, що не через те, щоб мене побачити після довгої розлуки, а щоб подарунки забрати і грошей попросити, бо після того у неї все часу не знаходилося, щоб маму провідати. Аня настирливо стукала у шибку із словами: “Мамо, я знаю, ти вдома, відчиняй”. Я швидко зібрала зі столу всі гроші, які рахувала, і пішла відчиняти
  • На столах, замість обіцяної осетрини, червоної риби та ікри, красувалися… пластикові миски. У них, потроху обвітрюючись під лагідним сонечком, лежали салати, від душі залиті найдешевшим магазинним майонезом. Поруч — кілька жерстяних банок із кількою в томаті та оселедцем, які навіть не потрудилися перекласти в тарілки. Хліб-«цеглинка», нарізаний грубими, кривими скибками. І оковита. Багато дешевого напою з найближчого супермаркету економ-класу. А запивати цей розкішний бенкет пропонувалося теплим лимонадом «Дзвіночок» у дволітрових пластикових пляшках.
  • – Дві новини,- сказав Юра,- одна хороша, інша… Теж хороша, але не дуже. З якого почати? – Почни з хорошої, – відповіла Ліда чоловікові. – До нас завтра приїжджає моя мати, – радісно сказав Юра. – Я так за нею скучив
  • – Так. Мене жодного разу в житті не цілував чоловік, за винятком тих випадків, коли хотіли “ощасливити”, як ви. На мене дивляться зі співчуттям
  • – Пенсії вистачає! – Так казала синові його старенька мати
  • – А що це ви нічого не зробили? – А що ми мали зробити, Антоне Івановичу? – Запитав зять. – Ми розраховували, що ви все тут відремонтуєте, – роздратовано сказала теща
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes