Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • “Я їхала потягом із Дніпра до Львова. У купе, крім мене, їхали дві жінки. – От і добре, – тільки встигла подумати. Та буквально одразу зайшов чоловік і…”

“Я їхала потягом із Дніпра до Львова. У купе, крім мене, їхали дві жінки. – От і добре, – тільки встигла подумати. Та буквально одразу зайшов чоловік і…”

Viktor
15 Листопада, 2024 Коментарі Вимкнено до “Я їхала потягом із Дніпра до Львова. У купе, крім мене, їхали дві жінки. – От і добре, – тільки встигла подумати. Та буквально одразу зайшов чоловік і…”

Подаємо мовою оригіналу:

Anya Shevchenko

Купе. На нулі. Моліться

Я їхала поїздом із Дніпра до Львова. У купе, крім мене, їхали дві жінки.
– От і добре, – тільки встигла подумати. Та буквально одразу зайшов чоловік і перегаром наповнився й до того невеликий простір.

– Дівчино, а як Вас звати? А чай хочете? А їсти?

Я відрізала його спроби поспілкуватися.

«Ох і поїздка на мене чекає», – уява стала нав’язувати свій сценарій.
Через час затих. Світло вимкнули. Та тиша – ненадовго. Чоловік марив.

І стогін і шепіт, і бурмотіння, і слова… Про війну. Про сім’ю. Про побратимів…
Серце здавило

– Тихіше, тихіше, – говорила йому тихенько. Як синові казала, коли малий кричав уночі після дев’яти місяців війни.
– Тихіше. Спіть, спіть…

А вранці він вибачився. Пропонував свою ковбасу та сир.

– Пригощайтеся. Накупив. Додому їду у Західну Україну. А хавати не хочеться. Випив вчора. Вибачте
– То Ви на нулі служите?
– Так. З березня 22
– До своїх їдете?

– Так. Вперше за майже два з половиною роки дали 13 діб. – Чоловік відповідав коротко. Швидко.

Можна було й по його говору пізнати із якого він регіону України.
– Не шкодуєте, що пішли воювати?
– Ні. Хоча й не служив раніше.

І розговорився…
– Ми їх на початку стримували. На ентузіазмі йшли. Проте зараз нічого не можемо. Нема чим. Я мінометник. Щоб мені працювати, мені потрібні міни. А їх нема.
– Що мені робити? – питаю старших.
– Спостерігай, – відповідають.
– У нас вісім мін. А в них по сорок… За один раз випускають. Але вони труси. Хоч і країна велика.

А наші хлопці сміливі.

Він казав, що важко їм, і що немає допомоги. І що, коли ти поранений, ти вже ніхто. До тебе нема інтересу. Але додому не відпустять. Він говорив. Ми слухали. А я сиділа на верхній полиці і ревіла.
– Мені 39 років. А я моря ще не бачив, – говорив далі боєць.

– А я ось на Середземному вже побувала, – в унісон йому промовила жінка років 65-ти.
– Мало зі старих залишилося. Зі мною лише вісім. Мене ось контузило, – розповідав далі чоловік.
– Відпустять додому?
– Ні. Що ви. «Будемо служити до останнього українця», – сказав, наче відчеканив, завчену фразу.

Чоловік говорив і що на нулі він лише по 15 діб. А от був би по 30, тоді платили б більше. А у нього двоє дітей: 12 та 14.

Дружина все дзвонила йому. І чути було її стривожений голос.
А він казав, що втомилася вона з дітьми і що тяжко їй самій. І що свекруха вже не ходить. І він один у них залишився годувальник.
– Як довго ще війна буде?
– Довго.

Жінки ставили запитання. А він, схиливши голову, відповідав.
– А до Дніпра дійдуть?
Я притихла. Бо сама з Дніпра. Народилася тут, виросла та все життя провела до війни.
– Дійдуть.
– Думаєте?
– Якщо допомога не прийде до нас, дійдуть і до Києва
– Що не дзвониш? – Тишу в купе розрізав телефонний дзвінок.

Жіночий голос знову чувся зі слухавки.
Чоловік розмовляв. Жінки мовчали. Я ревіла. Тихо. Щоб не помітно було
А всередині була буря емоцій: тривога і злість і ревнощі і відчайдушне бажання тої ж миті зателефонувати своїм дівчатам з молитовної групи і сказати вкотре:

Не полишайте молитви.

Нам не можна зупинятися вірити та молитися.

Не можна переставати плести сітки для хлопців.

Не можна переставати донатити. Не можна переставати вірити у хлопців.

Не можна забувати, що ми – їх тил. Що те, що ми можемо – молитися і вірити в них і допомагати їм, чим можемо – це не лише наш обов’язок – це наш фронт та наша передова. Розумієте, дівчата?

… Багато може посилена молитва….

Навігація записів

Трaмп про вiйну Роcії проти Укpaїни: “Це пoвинно пpипинитиcя”
Cтuxiя нacyвaєтьcя нa цi oблacтi: Дuкa нeгoдa. Вce пoчнeтьcя iз…

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes