Моя мама нещодавно таке вчудила, що я досі відійти не можу. Думала, що в 60-річних людей вже клепка в голові на своє місце стає, але де ж там!

Уявіть собі, ще й року не пройшло з того моменту, як татко відійшов на той світ, а вона вже собі кавалера знайшла!

Спочатку я ні про що й не здогадувалася. Забрала найріднішу до себе, щоб вона не відчувала себе самотньою. В батьківській квартирі все їй нагадувало про коханого Василька. 

Мій Дмитро дуже поважає свою тещу, тому підтримав мою ідею і навіть допоміг мамі перевезти речі. 

Жили душа в душу. Вона допомагала мені з дітьми, водила їх в школу, забирала з гуртків. Нарешті у мене з’явився час на себе. 

Але така ідилія тривала всього 3 місяці. Потім мама заявила:

– Оленочко, сьогодні ввечері Сашка з плавання не зможу забрати.

– Як це? Чому?

– Мене запросили на зустріч. 

– Яку іще зустріч?!

– Для самотніх людей старшого віку. Кажуть, що там дуже цікаво, от я й хочу піти. 

– Навіщо? Тобі зайнятися нічим? 

– Доню, не можу ж я постійно в 4 стінах сидіти. Та й спілкування з однолітками мені бракує. 

Відпустила, а що було робити? Надіялася, що мама піде туди разок-другий і викине ці дурниці з голови. Та не так все сталося, як гадалося. Вона бігала туди з такою охотою і радістю, ніби її там на руках носили. 

Про рідних онуків взагалі забула. Навіть на кухні не мала часу мені допомогти – то в них концерт, то малювання, то ще якась біда. Мене це так дратувало, що я ледь тримала себе в руках, аби не нахамити найріднішій. 

Тоді я просто не знала, що то були ще квіточки. 

– Доню, присядь. Мені треба з тобою поговорити… – здалеку почала мама. 

– Що? Закрився твій клуб для тих, кому далеко за 60?

– Ні? А ти тільки про це й мрієш?! Одним словом… Так сталося, Оленочко…

– Кажи вже! Не лякай мене так!

– Я виходжу заміж!

Я мало з крісла не впала. Як вона взагалі до такого додумалася?!

– Ти геть здуріла на старості років? Та з тебе ж все містечко сміятися буде! А про мене ти подумала? В 30 з лишком буду до “нового татка” звикати?! Цього ти хочеш?

Я чекала, що жінка почне виправдовуватися, що в неї прокинеться совість, але мама тільки зітхнула тяжко і пішла збирати речі. 

Ні одного слова до мене за той вечір не мовила, потім викликала собі таксі і поїхала по-англійськи. 

Минув вже місяць, а ми й досі не спілкуємося. Чула, що щасливі “молодята” вже й заяву до РАЦСу подали. В голові не вкладається! 

Підозрюю, що мене на весільне торжество ніхто й не збирається запрошувати. Та й плювати я хотіла! Нема бажання навіть в очі тій жінці дивитися! 

Я вже змирилася б давно з усім, якби не чоловік, який постійно мені повторює, що я не права. Картає мене, мовляв, я погана донька і не бажаю своїй матері щастя. 

Проміняти свою сім’ю на якогось престарілого кавалера – хіба так чинять хороші мами і бабусі?! Самі розсудіть.

Кого підтримуєте в цій історії Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.