Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Мамо, не знаю навіть, як сказати… Весілля не буде! – Як це? А як же ресторан, гості? – Спитай в моєї тещі

– Мамо, не знаю навіть, як сказати… Весілля не буде! – Як це? А як же ресторан, гості? – Спитай в моєї тещі

Viktor
16 Жовтня, 202416 Жовтня, 2024 Коментарі Вимкнено до – Мамо, не знаю навіть, як сказати… Весілля не буде! – Як це? А як же ресторан, гості? – Спитай в моєї тещі

Ми з чоловіком маємо одного сина, який зараз навчається на другому курсі.

Він не пройшов на бюджет в омріяний університет на економіста, але ми вирішили оплачувати його навчання, головне, щоб він отримав бажану професію. Навчання в тому університеті не дуже дешеве, тому це значно позначилося на нашому сімейному бюджеті.

І от нещодавно приводить він до нас молоденьку гарненьку дівчинку, мовляв, буде одружуватися. А вона – геть дитина, 18 років, мила така, тиха. Ми були проти весілля, але в дітей був контраргумент – дівчина завагітніла. 

Ми, звичайно, посварилися. 

Ми не проти були внуків, просто розуміли, що син повністю на нашому забезпеченні, ми ледве зводимо кінці з кінцями, а зараз ще буде невістка і малюка треба ставити на ноги нам. Правда, значить доля така, як вийшло, так вийшло. 

Ми вже потім з чоловіком говорили, що добре, що син зробив правильне рішення й поступив як чоловік, а не покинув дівчину наодинці з дитиною. От  і стали готуватися до весілля. Спершу треба було познайомитися з її батьками, розказати все, а далі думати. 

Ми пішли до них в гості. Зустріли нас дуже добре, накрили на стіл. Сіли, поговорили. Діти сказали, що хочуть весілля, але не пишне, звичайно.

В нас і на маленький бенкет не було грошей, але вирішили економити і трохи відкласти. Одним словом  почали організовувати скромне, але гарне святкування, витрати з бенкету вирішили поділити з батьками нареченої по половині та й все.

Але ось за пару днів до весілля син прийшов додому якийсь сумний. Я запитала, що трапилося, може з дівчиною посварився? З’ясувалося, що батьки дівчини не можуть потягнути суму, призначену на весільні витрати.

Тоді вони висунули  синові претензії, що він чоловік і сам має забезпечувати сім’ю й вони не будуть давати свою частину. 

От за тиждень має бути весілля, вони також накликали гостей, а я маю суму тільки на своїх. Я не зможу оплатити все ще і за них. 

Я тоді була дуже розгнівана і зателефонувала сватам. Ті сказали, що не думали, що все так дорого обійдеться, але повинні закликати своїх родичів, бо ті дуже образяться. Попросили нас, щоб ми оплатити, а вони потім гроші наскладають та й віддадуть.

От і я не знаю, що мені робити далі? Скасовувати весь бенкет, нехай діти розпишуться в РАЦСі та й все. Але і дітей шкода, й родичі що скажуть, що ми маємо одного сина і навіть не спромоглися нічого організувати. Дуже неприємне становище, а батьки навіть доньці плаття не придбали.

Я  не хочу зараз виносити з хати останні заощадження, бо не знаю, чи віддадуть вони ті кошти. Тим більше, що все одно не вистачить, треба буде ще в борг брати. 

Чесно, не знаю, що робити? Як би ви вчинили?

Навігація записів

Рейтинг Зеленського: що показало опитування українців…
Три швидких і смачних салати з кукурудзою. Готуються швидко, нічого не потрібно відварювати!

Related Articles

– У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.

Viktor
5 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.

Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.

Viktor
5 Квітня, 20265 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.

Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав

Viktor
5 Квітня, 20265 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes