Я завжди казала донечці, аби дивилась уважно, кого обирає. Адже свого часу я так вийшла за звичайного хлопця. Хоча могла обрати заможного. Згодом все життя про це шкодувала. Так не просто мені було. Доводилось постійно позичати гроші. Адже я не могла навіть доньку до школи зібрати. Того й поїхала до Італії.

Працювала я багато років. Квартиру гарну купила, з чоловіком розлучилась. Донечці завжди допомагала. От лише вона до моїх порад не дослухалась. У 22 роки повідомила, що закохалась і збирається заміж. Я відразу спитала, хто він.

 – Мамо, Сашко добрий хлопець!

 – З якої сім’ї?

– Звичайної.

 – Що бідний?

 – Мамо, він дуже працьовитий і неодмінно досягне успіху.

Я вирішила відразу ж приїхати та подивитись, який він, обранець моєї доньки. Щойно повернулась – сказала Тані, що ми маємо відвідати майбутніх сватів. Взяла всіляких італійських гостинців, навіть квіти купила і ми пішли. 

Скажу вам чесно, такої бідної хати я давно не бачила. Нас зустрів сват, однозначно напідпитку. Далі вийшов наляканий Сашко і його мама. Валентина Миколаївна була вдягнена у старий халат у шльопанці. В Європі так жінки не вдягаються. Зовсім не доглянута, сива. Вона заходилась робити якісь бутерброди. 

Спочатку ми спокійно говорили. А тоді моя майбутня сваха заявила.

 – Добре, що молоді мають де жити.

 – А де?

 – Як? В вашій квартирі.

 – А до чого тут моя квартира? Хм, оце вигадали. 

 – Просто ми думали… Ви ж на заробітках стільки років…

 – Що я гроші дам на житло? Оце мені зять дістався, біднота. Гарно влаштувалися! – не втримала я.

Раптом Таня вибігла в сльозах, Сашко за нею. А сваха так зблідла і сказала:

 – Нічого від вас нам не треба, впораємось!

Я ще трохи посиділа, та донька вже не вийшла і я сама пішла додому. Тепер молоді зі мною не спілкуються. Горді вони. А як так, то я й на весілля ні копійки не дам. Побачимо, скільки їхня любов витримає без грошей і житла. Та я мушу дати Тані цей урок, аби згодом вона не шкодувала як я. Як гадаєте, правильно я вчинила чи ні? Невже я мусила їм давати житло?