Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Назавждu 28… Відтеnер її зірка світuть у небі й nоказує нам шлях до Перемогu. Заnам’ятайте її такою – красuвою, ніжною, світлою, доброю…

Назавждu 28… Відтеnер її зірка світuть у небі й nоказує нам шлях до Перемогu. Заnам’ятайте її такою – красuвою, ніжною, світлою, доброю…

Viktor
3 Вересня, 20243 Вересня, 2024 Коментарі Вимкнено до Назавждu 28… Відтеnер її зірка світuть у небі й nоказує нам шлях до Перемогu. Заnам’ятайте її такою – красuвою, ніжною, світлою, доброю…

“Запам’ятайте її такою – красивою, ніжною, світлою, доброю. Владислава Черних.

Єдина й довгождана дитина у сім’ї.

З відзнакою закінчила Харківський медичний університет,
стала аспіранткою, багато працювала над власними дослідженнями, була гордістю вишу.

Вона могла просто виїхати за кордон, продовжити навчатись і працювати там.
Та серце покликало її на захист Батьківщини.

“Я піду туди, де маю бути. Такі слова сказала нам, батькам, Владислава на початку травня 2022 року. Чи були ми здивовані рішенням доньки стати до лав ЗСУ? Не були, як не був здивований ніхто, хто знав Владиславу”, – так розповів тато дівчини академік НАНУ, почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.
Вона стала бійцем підрозділу добровольців “Хартія”. Спочатку
стала бойовою медикинею, а потім ще й оператором БПлА. У підрозділі вона була одночасно медиком та командиром групи ударних дронів. Окрім того, як виявилося,
дівчина вправно й влучно стріляла.

“Це була наша зірочка, її дуже любили знімати журналісти. Струнка, красива, розумна, освічена. Окрім того, надзвичайно вольова. Вона чудово справлялася з дронами”, – згадує один із побратимів.

“Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. “Хай тільки спробують!”, відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль із гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць”, ­– розповідає інший.

Виконуючи бойове завдання поблизу Бахмута, Влада зі своїм напарником потрапили під ворожий обстріл із вертольота. “Аїда” врятувала життя свого побратима, проте невдовзі загинула сама…

Назавжди 28 років.

Відтепер її зірка світить у небі й показує нам шлях до Перемоги.

Вічна шана тобі, дівчинко! Доземний уклін батькам!

#ГЕРОЇ_НЕ_ВМИРАЮТЬ,
Онищенко Людмила

Віра Тимошенко

Навігація записів

Кинyлися пoдавати заяви: укрaїнські чоловіки знайшли альтернативу за коpдоном
Нiчнa дpoнoвa aтaкa! НAЛІТ НA УКPAЇНУ!! Щoйнo пoкaзaлu peaльнi нacлiдкu. Нa жaль..

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Як ти могла так вчинити, Лесю? — плакала сестра. — Бабуся ж нас обох любила, а ти просто за спиною обібрала мене! — Оксана з гуркотом опустила керамічну чашку на масивний дубовий стіл. Леся стояла біля вікна, вдивляючись у посірілий сад. — Я нікого не дурила, Оксано. Це було виключно її бажання, — голос Лесі звучав глухо, але впевнено. — Ти ж прекрасно знаєш: останні п’ять років, коли вона занедужала і лежала лише, поруч була я. Я її доглядала. А де була ти? Оксана різко відштовхнула стілець. — О, знову пісня про “святу”? Звісно, ти завжди вміла подати себе так, ніби ти — втілення доброчесності, а я — якась безсердечна егоїстка! А те, що я щомісяця надсилала чималі суми на догляд, на ліки, на продукти — це, по-твоєму, ніщо? Ти думаєш, на твою скромну вчительську зарплату ми б змогли купувати ті дорогі препарати, які їй були потрібні? — Гроші — це не турбота, Оксанко. Гроші — це лише папірці. Бабусі потрібні були людське тепло, розмова, чашка чаю, подана вчасно. Ти хоч раз зателефонувала їй не для того, щоб запитати, чи все добре з документами на землю, а просто, щоб почути її голос. Але сестра вже не чула її
  • — Ти з глузду з’їхав?! Жiнка трiйню на світ привела! Це операцiя, це бiль, це вiдновлення! А ти їй?! Мити пiдлогу?! — Мамо, але ж ти казала… — Я?! Це ти обiцяв, що впораєшся. Що любиш. Що все пiд контролем. Я повiрила! — Хто взагалi тобi таке в голову вбив?!
  • Пустив до себе жити жінку з дитиною. Через пів року я зрозумів, що зробив помилку, а тепер не знаю, що мені робити…
  • Їй треба, щоб романтика була, інтрига. А я не вмію, ось вона і нервує. Якось все у нас не ладнається після весілля. Думав, хоч на природі вона вгамується, так ні. Втомився я від цього
  • Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна…
  • Анна йшла додому в гарному настрої — мимоволі подивилася на свої руки.! У всіх жінок у сорок манікюр на пальцях, а у мене … Що поробиш? Дочку треба піднімати. Вона перший курс інституту вже закінчила. Але це були ще квіточки…прийшовши додому я навіть не піодозрзювала, який «сюрприз» на мене там чекатиме..
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes