Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

admin
16 Січня, 202216 Січня, 2022 Коментарі Вимкнено до Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

У селі Яргорів Монастириської громади Тернопільської області половина жителів виїхала на заробітки.

Про це у коментарі “Суспільному” розповіла староста села Оксана Насада.

На заробітки виїхала навіть староста села

Староста села в телефонній розмові каже, що в її селі мешкає 400 людей, майже 200 з них уже виїхали за кордон. Оксана Насада додає, що вона також перебуває в Італії на заробітках. Для цього вона взяла відпустку, а за її 3-річним сином доглядає мати.

Жінка каже, що люди їдуть на заробітки, оскільки в селі немає роботи, проте люди хочуть мати належні умови для життя.

“Вони не можуть прогодувати свою сім’ю і дати своїй сім’ї належні умови для життя в Україні. Ну от дайте дитині освіту в Україні. Так, дитина поступить, але деяке навчання є платне. Дайте сьогодні дитині лікування. В мене буквально кілька днів тому дитина пішла лікуватися – пів місячної зарплати за три дні піде”, – каже Оксана Насада.

Староста села додає, що жителі села їдуть на роботу до Великої Британії, Польщі, Італії, Іспанії, Франції.

До села не їздить автобус, там немає газу

Місцевий житель Василь Подлецький каже, що його дружина вже 20 років на роботі в Італії. Він же живе лише з двома котами. За її кошти на в’їзді до села місцеві спорудили капличку. Серед причин того, що жінка виїхала за кордон – брак грошей.

© Суспільне

Ще одну капличку в селі звела колишня заробітчанка Ганна Штангрет. Жінка каже, що через проблеми зі здоров’ям більше не може працювати. Вона додає, що в селі немає свого священника, газу і автобус сюди не їздить.

“Село не живе, а виживає. Бо щоб жити, то потрібно мати кошти. Маємо дуже мало перспективи в селі. Це є наших два магазини. Звичайно, існує ще школа, в якій нараховується приблизно 40 дітей. Багато молодих людей вже виїхали за кордон. Старші вже неспроможні вести сільське господарство”, – каже Ганна Штангрет.

Заробітчани до свого рідного села повертаються лише на свята.

Навігація записів

“Хочу написати коротко, а сльози заливають екран… ” Мама убuтoгo вoдiя BlaBlaCar Тapaca Пoзнякoвa повідомила про прощання з сином
Падалко Марічка: “Жіночки і дівчата, тримайтеся, я щойно зателефонувала в військомат і “прозріла” від почутого”

Related Articles

Світланко, ну вона ж рідна людина. Їй важко, самій не витягнути таку суму щомісяця. Ми ж родина, маємо підтримувати одне одного, — голос Павла звучав тихо, але в ньому відчувалися нотки маніпуляції, які він навчився використовувати за роки їхнього спільного життя. — Родина — це ти і я, Павле. А твоя мама — доросла жінка, яка сама прийняла рішення купувати той величезний будинок у передмісті, не порадившись із нами. Чому тепер ми повинні обмежувати себе в усьому?

Viktor
5 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Світланко, ну вона ж рідна людина. Їй важко, самій не витягнути таку суму щомісяця. Ми ж родина, маємо підтримувати одне одного, — голос Павла звучав тихо, але в ньому відчувалися нотки маніпуляції, які він навчився використовувати за роки їхнього спільного життя. — Родина — це ти і я, Павле. А твоя мама — доросла жінка, яка сама прийняла рішення купувати той величезний будинок у передмісті, не порадившись із нами. Чому тепер ми повинні обмежувати себе в усьому?

Якби ж вона по-людськи пояснила, що чекає нас раніше і розраховує на поміч — ми б прийшли. А так усе виглядало як підступна пастка. І я в неї втрапила обома ногами. Але це були ще квіточки. Свекруха, гордо розправивши плечі, завела свою улюблену платівку — про те, яка вона незамінна бджілка і на роботі, і вдома.

Viktor
5 Травня, 20265 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Якби ж вона по-людськи пояснила, що чекає нас раніше і розраховує на поміч — ми б прийшли. А так усе виглядало як підступна пастка. І я в неї втрапила обома ногами. Але це були ще квіточки. Свекруха, гордо розправивши плечі, завела свою улюблену платівку — про те, яка вона незамінна бджілка і на роботі, і вдома.

— Мамо, ми завтра їдемо до Європи. Я вже продала твою дачу біля моря і татову машину.. А потім додала таким рівним голосом, ніби йшлося про старий сервант:— Я залишу тобі тридцять відсотків. На якийсь час вистачить.Я лише усміхнулася.— Розумію… — Але ти забула одну річ.

Viktor
5 Травня, 20265 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Мамо, ми завтра їдемо до Європи. Я вже продала твою дачу біля моря і татову машину.. А потім додала таким рівним голосом, ніби йшлося про старий сервант:— Я залишу тобі тридцять відсотків. На якийсь час вистачить.Я лише усміхнулася.— Розумію… — Але ти забула одну річ.

Цікаве за сьогодні

  • Світланко, ну вона ж рідна людина. Їй важко, самій не витягнути таку суму щомісяця. Ми ж родина, маємо підтримувати одне одного, — голос Павла звучав тихо, але в ньому відчувалися нотки маніпуляції, які він навчився використовувати за роки їхнього спільного життя. — Родина — це ти і я, Павле. А твоя мама — доросла жінка, яка сама прийняла рішення купувати той величезний будинок у передмісті, не порадившись із нами. Чому тепер ми повинні обмежувати себе в усьому?
  • Якби ж вона по-людськи пояснила, що чекає нас раніше і розраховує на поміч — ми б прийшли. А так усе виглядало як підступна пастка. І я в неї втрапила обома ногами. Але це були ще квіточки. Свекруха, гордо розправивши плечі, завела свою улюблену платівку — про те, яка вона незамінна бджілка і на роботі, і вдома.
  • — Мамо, ми завтра їдемо до Європи. Я вже продала твою дачу біля моря і татову машину.. А потім додала таким рівним голосом, ніби йшлося про старий сервант:— Я залишу тобі тридцять відсотків. На якийсь час вистачить.Я лише усміхнулася.— Розумію… — Але ти забула одну річ.
  • Максим розцінив моє мовчання по-своєму. Він вирішив, що я пригнічена його пишністю. Він нахилився вперед, обдавши мене хвилею важкого, задушливого парфуму, і з переможною усмішкою вимовив ту саму фразу…
  • Знаєш що мамо, я більше тобі ні копійки не дам!
  • Я відкрила стрічку в соціальній мережі й одразу натрапила на пост..Індійський океан, білосніжний пісок, засмаглі ноги на фоні бунгало. Під фото написано: «Нарешті я дозволила собі дихати на повні груди. Я це заслужила». Авторка знімка — та сама, що три дні тому у голосовому повідомленні жалілася мені, що не знає, чим платити за комуналку, а її кіт, здається, захворів, але візит до ветеринара — це занадто дорого.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes