Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Сестра моя вже багато років працює в Італії, поїхала туди на заробітки з кумою. Їй простіше, адже ні чоловіка, ні дітей вона немає. Ольга купила квартиру в столиці, здала її в оренду за гарні гроші, а

Сестра моя вже багато років працює в Італії, поїхала туди на заробітки з кумою. Їй простіше, адже ні чоловіка, ні дітей вона немає. Ольга купила квартиру в столиці, здала її в оренду за гарні гроші, а

admin
18 Червня, 202118 Червня, 2021 Коментарі Вимкнено до Сестра моя вже багато років працює в Італії, поїхала туди на заробітки з кумою. Їй простіше, адже ні чоловіка, ні дітей вона немає. Ольга купила квартиру в столиці, здала її в оренду за гарні гроші, а

Сестра моя вже багато років працює в Італії, поїхала туди на заробітки з кумою. Їй простіше, адже ні чоловіка, ні дітей вона немає. Ольга купила квартиру в столиці, здала її в оренду за гарні гроші, а сама й далі собі заробляє. Але в нас мама старенька в селі, вона живе поруч зі мною і я тепер не знаю, що мені з дружиною робити Моя сестра не має сім’ї: ні чоловіка, ні дітей. Ольга вже багато років працює в Італії, вона туди поїхала на заробітки зі своєю кумою. У Ольги зараз своя квартира в столиці, 5 років тому вона купила її, за зароблені в Італії гроші, знайшлаквартирантів і здає їм в оренду свою квартиру за чималі гроші. А я живу в селі, маю свою сім’ю: дружина ідвоє діток. Моя мама теж живе в селі, недалеко від нас, має свою хату. Ми з дружиною Оксаною частенько ходимо до неї, в усьому допомагаємо, коли є потребі і бачимо, що мама з чимось сама не справляється. Хочу відзначити, що просить вона про допомогу нас щось дуже рідко, розуміє, що у нас і своїх справ вистачає, тому ми самі по своїй ініціативі щось робимо у неї, адже вона сама не може з усім впоратися. А десь пів року тому мама стала себе не зовсім добре почувати, ми ходимо до неї щодня, адже розуміємо, що їй вже потрібна допомога. Моя сестра знає добре про це, але говорить, що зараз вона допомогти нічим не може, їй потрібно заробити ще трохи грошей, щоб продати свою однокімнатну квартиру, докласти кошти і купити двокімнатну, і потім обіцяє забрати маму до себе. Та час минає, а сестра тепер навіть на цю тему розмовляти зі мною не хоче, коли я починаю говорити про самопочуття мами, про те, що ми робимо для неї, Ольга відразу щось говорить, що вона зайнята і кладе телефон. Я розумію, що у сестри це можуть бути просто відмовки і вона навіть не збироається доглядати за мамою, але і від хати її вона не відмовляється. Я якось завів розмову з Ольгою про те, що якщо мама залишить нам хату, то ми, звісно, доглянемо її, але сестра вдала, що наче не розуміє про що мова. Виходить, якесь замкнуте коло. Ольга живе своїм життям в Італії, хоча я знаю, що гроші у неї є добрі, адже вона сама заробляє на себе і витрачає лише на себе одну, але мама її зараз зовсім не цікава і я, щиро кажучи, вже не вірю, що вона забере її до себе колись. А мені маму шкода, не можу її залишити, а сестра не йде зовсім ні на які домовленості. Можливо, хтось підкаже мені, як мені вчинити? Як прийняти мудре рішення, щоб усім було добре? Ukrainians.Today  Фото ілюстративне – delo.ua.

Навігація записів

Ранок почався з ржачних новин з Запоребріка! Держдума РФ вимагає покарати українських фанатів за скандування відомого Хіта
Лікар пpoвoдячи aмпутaцiю 23-piчнoму oфiцepу, вiн думaє пpo cвoгo cинa, який є йoгo poвecникoм, в думкax нaмaгaєтьcя зaглянути в йoгo пoдaльшe життя…

Related Articles

Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Viktor
6 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Цікаве за сьогодні

  • Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири
  • Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.
  • Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.
  • — Ой, та що ви таке кажете! — заголосила свекруха. — Це ж онучок! Ви зараз так говорите, а як побачите те маля, як на руки візьмете — то одразу розтанете і по-іншому заспіваєте! Коли з’явився Кирилко, бабуся прийшла, вручила подарунок, із цікавістю зазирнула у візочок і спокійно відбула додому.
  • – Світлано, ти не ображайся, але я бабусину квартиру Наталці віддам, – сказала Ніна Петрівна. – Чому їй? Бо у тебе все добре складається, а у Наташі – все шкереберть. Хай уже в неї бодай квартира буде. Це якось урівноважить ситуацію, – пояснила мати
  • Степане! Що сталося? — Ольга відчула недобре. — У нас пожежа? Пограбування? Чому ти пакуєш валізи? Степан навіть не підняв очей. — Ні, Олю, спокійно. Просто обставини змінилися. Наша компанія, ну, та, на яку я працюю, вони вирішили повністю згорнути діяльність тут. Керівництво переносить офіс за кордон, і вони поставили умову: або я переїжджаю з ними зараз, або контракт розривають без виплат. Ольга розгублено сперлася на одвірок. — Почекай. Але ж криза в країні вже не перший рік. Чому вони вирішили тікати саме сьогодні? Чому ти не казав мені про це вранці? — Олю, не починай! — Степан нарешті випрямився, і вона побачила, що його руки злегка тремтять. — Звідки я знаю, що там у головах у топменеджерів? Мені прислали лист годину тому. Сказали: «Збирайся». — І коли ти маєш їхати? — голос жінки став тихим. — Завтра. О шостій ранку я маю бути на вокзалі. Квитки вже куплені фірмою, всі документи на виїзд фірма вже теж робить сама. Ольга примружилася. Щось у його словах звучало фальшиво. — Квитки вже куплені? Степане, ти хочеш сказати, що за годину тобі встигли прислати лист, ти встиг погодитися, а вони — забронювати й викупити квитки? Не бреши мені
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes