Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Зелeнcький звеpнувся до укpаїнців в День пaм’яті та пpимирення. Вiдео.

Зелeнcький звеpнувся до укpаїнців в День пaм’яті та пpимирення. Вiдео.

Viktor
8 Травня, 2025 Коментарі Вимкнено до Зелeнcький звеpнувся до укpаїнців в День пaм’яті та пpимирення. Вiдео.

Президент Володимир Зеленський звернувся до українців з нагоди Дня пам’яті та примирення, підкресливши, що зло обов’язково програє.

Він нагадав про паралелі між боротьбою України сьогодні і подіями Другої світової війни.

Про що говорив Зеленський у зверненні, повідомляє Лампа.

Зеленський зазначив, що День пам’яті та перемоги над нацизмом Україна відзначає разом з усім світом, з усіма тими, хто 80 років тому боровся за життя, аби зло програло.

На жаль, три роки тому це знову повторилось і, так само як колись над Києвом знову заревіла сирена повітряної тривоги. Зло знову пішло на нашу землю українську.

Вранці 24 лютого на Хрещатику було пусто – ні машин, ні людей. Зараз тут життя, ви бачите. Три роки тому. Записуючи звернення до Дня Незалежності, тут була спалена російська техніка. І тільки такий парад зло може отримати тут. Тут, де сьогодні панує наше бажання жити, бути,
– наголосив Зеленський.

Яка різниця між Україною та росією

Президент наголосив на різниці між Україною та росією. Якщо в Україні святкують День пам’яті з пошаною до героїв, що віддали життя за свободу, то в росії цей день став символом “параду страху на Красній площі”, де марширують вбивці, а історія переписується, зводячи перемогу над нацизмом лише до “заслуг” путіна.

Так, ніби не десятки держав-союзників, а особисто путін перемагав нацизм, наче він своїми руками підіймав прапор Перемоги над Рейхстагом у Берліні.

Слава Богу, Україна вирвалась зі всього цього болота, що було, та слава Богу, Україна не забула, що 80 років тому з нацизмом боролись десятки народів і понад 8 мільйонів українців, на жаль, загинули, – заявив український лідер.

Президент додав, що сьогодні майже кожна українська родина має Героя, “який боровся чи бореться з новим злом, бореться за нашу Україну, наш Київ, за всі наші міста, села, за наших людей, за наше життя”.

Зеленський також порівняв пам’ятні місця в Україні з тими, що існують в росії. В Україні пам’ять живе в серцях людей, а не в монументах, встановлених за вказівкою влади.

“Для них ідол – дід на Красній площі, що забрав життя мільйонів. Для нас же герої. Для нас же герої серед нас”, – зазначив президент.

Він додав, що 80 років тому було здобуто перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, і саме цей день важливу закономірність.

Будь-яке зло неодмінно закінчується. Будь-який окупант врешті-решт залишає нашу землю. Завжди життя повертається. І саме за це стоїмо. Сьогодні. Саме це одного дня станеться – резюмував Зеленський.

Президент висловив слова пошани тим, хто боровся зі злом у Другій світовій війні і тим, хто захищає Україну сьогодні.

Навігація записів

Привласнив майже 6 млрд грн: ексголову великої нафтової компанії оголосили в міжнародний розшук
“Ми хочемо миру”: Єрмак сказав, коли Україна зможе почати переговори з РФ

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes