Приїхав до мене брат в гості, з дружиною і дитиною. Ми з його дружиною не дуже ладнаємо через її ставлення до моєї мами: брат одружився з принцескою, якій всі все повинні. Вони подзвонили, вже приїхавши на вокзал. В будинки конем грай – вихідний же, вирішила відпочити від домашніх справ.

Попросила чоловіка з’їздити забрати родичів, наказавши на зворотньому шляху зайти в магазин. Сама, тим часом, дістала заморожене листкове тісто, капустку квашену, грибочки, сало. Накрила нехитрий стіл.

Це був досить помітний контраст: дружина брата, розкішно одягнена жінка, з укладкою і манікюром і брат з дитиною одягнені в секонд-хенду. Гаразд, взагалі-то, не моє діло. Сідати за стіл дружина брата відмовилася, скривившись: – Я таке не їм. Нормальний стіл накрити не могла? Що за сільський прийом?

– Заздалегідь би попередили, був би нормальний стіл. А так – чим багаті, тим і раді. – не витримала я.

Брат розповідав про своє життя-буття, хвалився успіхами десятирічного племінника. Його половинка сиділа і тикала своїм наманікюреними пальчиком в екран останнього айфона, вирішивши замовити собі суші.

– Ми для чого сюди приїхали? Та кажи вже. – капризно вказала ця особа моєму братові. Брат прокашлявся і, ніяковіючи, заговорив: – Я машину розбив, а працювати треба. А у тебе чоловіка, як я чув, прав позбавили. Простоює у вас машинка, а мені б ой як придалася. У нас грошей зовсім немає, на останні до тебе квитки купили. Мама відмовилася допомогти, сама розумієш. Позичиш, а? Не просто так, зрозуміло.

– Що значить – не просто так? Звичайно просто! Твоя сестра зобов’язана тобі допомогти безоплатно! – вскипіла дружина брата.

Все б нічого, але я прекрасно знала, що він мені збрехав: машину розбив не він, а його дружина. Мама телефонувала, розповідала: вони, будучи у неї в гостях, посварилися, дружина брата випила і сіла за кермо, поїхавши гулеванить далі. Та й не розуміла в чому проблема: продавши айфон дружини, брат міг би купити собі вітчизняний літній автомобіль – йому для роботи цілком би вистачило, на перших порах. Та й не змогла б я допомогти при всьому бажанні: машину ми продали і збиралися купити невелику ділянку з літнім будиночком. Саме це я озвучила братові.

Його дружина дуже зраділа моїм словам: – Так навіть краще! Ви просто дасте нам гроші і ми купимо машинку собі до смаку!

– Ні, так не краще. Ми хочемо купити будиночок, знайшли вже підходящий. Будемо потім діточок на свіже повітря возити. Вибачте. Не вийде у мене грошей вам дати. – приголомшила я вимагачів.

– Ні означає ні! Ноги нашої у вас більше не буде! Родичі ще називаються! – тупнула ногою дружина мого брата і почала збирати своє сімейство додому. Поїхали вони не одні, а в компанії наших грошей, які лежали в скриньці в кімнаті. Що було досить дивно – в кімнату брат і його дружина не заходили, там був тільки племінник. Племінник! Ну звичайно! Ми з чоловіком вибігли з під’їзду, ледь не збивши з ніг доставщика суші, і попросили у сусіда, щоб він підвіз нас до вокзалу. На вокзалі люди, у яких не було грошей, сідали в таксі. Не в електричку, а в таксі! Ми з чоловіком підбігли до них і виволокли їх з машини.

– Де гроші? – запитала я.

– Які гроші? Ти про що? – здивовано запитав брат.

– За таксі чим платити зібралися? – вставив свої 5 копійок чоловік.

– У дружини заначка була, на неї і викликали. Вона відмовилася в електричці трястися. Дорога, ти нічого не хочеш сказати? – повернувся брат до своєї дружини. Вона витягла зі своєї сумки пачку грошей і жбурнула її нам в обличчя: – На, подавись! Та щоб у тебе дітей ніколи не було! Для рідного брата гроші пошкодували.

А справа була так: вона, прекрасно знаючи, що машину їм не дадуть бо вона продана, попросила дитину поритися в кімнаті, поки ми будемо сидіти на кухні. Все знайдене сином вона вимагала віддати їй. Штовхати дитину на злочин – це взагалі нормально?

Ми зібрали гроші з асфальту, побажали доброї дороги і висловили своє бажання: – В гості до нас більше не їздіть, не витрачайте час даремно. Брат кинувся вибачатися, але був зупинений дружиною. Племінник стояв червоний як рак від сорому. Приїхали в гості і обікрали – хороші родичі, так? Я ще й винною залишилася – не змогла допомогти бідним людям.