Зайшов у свою двокімнатну квартиру. Добре, хоч квартира придбана до одруження, і дітей не було ні після першого, ні після другого шлюбу. Розслаблено сів на диван. Тут на телефоні заграла мелодія. Посміхнувся, глянувши на напис:

— Привіт, мамо! Як здоров’я?
— Нормально. Синку, ти, коли приїдеш? На Восьме березня приїжджав і то одразу поїхав, а зараз уже липень. Батькові по господарству допоміг би

— Приїду…
— Машина в тебе під вікном, сідай і приїжджай просто зараз!

— Сьогодні, не можу. Ми з друзями трохи посиділи. Сьогодні ж п’ятниця. Вже за кермо сідати не буду.
— Щось часто ти став, там у себе в поліції, відзначати.

— Ми такі ж люди, як і всі.
— Синку, а що в тебе з твоєю другою. Так і не зійшлися назад.

— І не зійдемося. Мамо, рік уже минув.
— Гліб, ти вже двічі був одружений, обидві від тебе пішли. Онуків ми з батьком так і не дочекаємося.

— Усе, мамо, завтра зранку прийду, поговоримо

Звичайно, він міг би приїхати і сьогодні. Хто його зупинить? Але день був важким, втомився, хотілося просто полежати на дивані відпочити. Ліг і не помітив, як заснув.

***
Прокинувся від чергового телефонного дзвінка. Глянув на дисплей і важко зітхнув:
— Слухаю.

— Виїжджай! Там щось сталося незрозуміле. Зараз адресу скину.
— Кухонний боксер?

— Швидше навпаки. Жінка зателефонувала у швидку, каже напала на чоловіка. Вони нам подзвонили. За тобою машину вислав. Ви ж сьогодні відзначали.

***
Гліб приїхав на місце події. Звичайна ситуація. Чоловікові, звісно, добре дісталося. Покінчивши з усіма паперами, вирушив пішки додому. Час уже за 23:00. Вирішив прогулятися пішки перед сном.

Уже підходив до будинку. У тіні дерев побачив трьох хлопців, які оточили якусь дівчину. За її переляканим виглядом стало зрозуміло, що треба втрутитися.
— Ну-ка, розбіглися!

Для переконливості, надавав потиличників. Глянувши на його атлетичну фігуру, хлопці зрозуміли, що краще розійтися.
Провівши їх поглядом, суворим голосом вимовив, звертаючись до дівчини:

— Тебе, як звати?
— Катя.

— Ти чому так пізно гуляєш? Швидко додому!
— Не хочу я додому!

— Це ще що за новина?
— Батько зарплату отримав, він тепер усі вихідні пити буде разом із мамкою. Ще їхній друг у гості прийшов, а в нас квартира однокімнатна.

— І що збираєшся всю ніч на вулиці провести?
— Не знаю.

— Ти де живеш? — почав допитувати Гліб.
— Біля кінотеатру.

— Це далеко. А як сюди потрапила?
— Хотіла в подруги заночувати, а її вдома немає, — дівчина дивилася на нього, а в очах світилася надія, що цей дядько не залишить її саму вночі на вулиці.

— Перш ніж сюди йти, зателефонувала б.
— У мене грошей на телефоні немає.

«Що мені з нею робити? Відправити в соціальний готель для безхатьків, який більше схожий на гуртожиток? Начебто, дівчина нормальна. Їхати розбиратися з її батьками?»

— Ходімо до мене! — рішуче вимовив він. — Не бійся, не чіпатиму! Завтра розберемося. Звати мене Гліб.
— Мене — Катя!

Схоже, такий варіант дівчину цілком влаштовував, вона кивнула головою і пішла за ним.

***
Його будинок був поруч, і хвилин за десять вони зайшли у квартиру. І тільки тут йому спала на думку неприємна думка:

«А якщо хтось дізнається, що вона була в мене вночі? Краще б я її додому відвіз. Тепер уже не виженеш».

— Тобі скільки років?
— Сімнадцять.

— Зараз чаю поп’ємо і спати, — твердо вимовив господар.

А вона якось уважно оглянула кімнату і вішалку і радісно посміхнулася.
«Ох, ти!» — промайнула думка в господаря. — Схоже, переконалася, що я не одружений.

Пройшов на кухню, увімкнув чайник і підійшов до холодильника, роздивляючись, що там є. До нього підійшла дівчина:

— Гліб, давайте, я приготую вечерю!
— Та в мене в холодильнику нічого немає.

— Я звикла готувати з нічого.
— Ну, приготуй!

Господарю навіть стало цікаво, що в неї вийде.

***
Через півгодини вони пили чай із солодкими грінками, які виявилися дуже навіть їстівними і так швидко зникли.

— Гліб, вам грінки сподобалися? — запитала юна куховарка.
— Дуже сподобалися!

— Я вам завтра вранці ще приготую.
— Усе! Лягай спати! Спальня твоя.

— Зараз на кухні приберуся!
Незабаром дівчина з’явилася в кімнаті, де господар дивився, або вдавав, що дивиться, телевізор.

— Гліб, можна помитися? — схоже, це ім’я вона готова була вимовляти через кожну хвилину.
— Мийся.

— Спасибі!
— Так, Катю, — підійшов до шафи. — Подивися, там якийсь жіночий одяг є.

— Ви одружені?
— Від останньої дружини залишилося. Викинути, все руки не доходять.

***
Кімнати у Гліба прохідні, і через півгодини Катя з’явилася в його кімнаті в халатику, в якому зазвичай з’являлася його попередня дружина. Зупинилася, чекаючи якогось рішення. Гліб вказав пальцем на іншу кімнату і наказав:

— Іди спати!

Ліг на диван і, трохи покрутившись, заснув.

***
Уранці його розбудило якесь брязкотіння, яке лунало з кухні. Згадав учорашній вечір і початок ночі, і мимоволі посміхнувся.

Умився і зайшов на кухню. Одразу на столі з’явилися грінки і кава, а на обличчі дівчини віддана посмішка:
— Гліб, сідайте їсти!

— Дякую! — схвально посміхнувся у відповідь. — Теж сідай!

Коли та сіла, він почав розповідати план на сьогоднішній день.
— Зараз поїду до батьків, дорогою завезу тебе додому і поговорю з твоїми батьками, поки що по-хорошому.
— Вони не зрозуміють, — дівчина насупилася, додому її не хотілося.

— Не зрозуміють, значить, буде по-поганому.

***

Гліб підійшов до своєї машини, відчинив праві передні дверцята і суворо вимовив:
— Сідай!

Але для дівчини ці слова, схоже, прозвучали чарівною музикою. Усю дорогу вона із захопленням дивилася на свого супутника.

Поки не доїхали до будинку. Коли машина зупинилася навпроти під’їзду, настрій у Каті одразу зіпсувався. Коли підійшли до дверей квартири, вона якось винувато промовила:

— Там, напевно, татів друг. Він завжди кулаками розмахує.
— Відкривай!

Зайшли в брудну квартиру, але бруд був не застояний, а свіжий. Видно господарі іноді робили прибирання. З кухні вийшла господиня, здивовано подивилася на доньку і чоловіка поруч із нею і злякано кивнула головою:

— Доброго дня!

Тут із кімнати вийшли двоє чоловіків.

— Ти, хто такий? — самовпевнено вимовив той, хто йшов попереду.
— Катю, твій батько, який? — запитав Гліб у дівчини.

— Другий.
Він різко схопив першого за комір, злегка підняв:

— Ще раз побачу тут, не ображайся!

І мужик вилетів за двері. Дівчина взяла його черевики і кинула навздогін за господарем. Гліб дістав посвідчення і представився:

— Майор Бондар, поліція!

Зачекав поки ті прийдуть до тями і запитав:

— Чому ви так ставитеся до своєї дочки?
— Так… ми… нам зарплату перевели…

— Ще раз дізнаюся, що ви образили Катю, — зрозумівши, що досить добре залякав їх, дружелюбно додав. — Сподіваюся, цього ніколи не станеться. Ви добре зрозуміли?

— Так, — вимовили одночасно батьки й закивали головою.
— До побачення. Катю! — Гліб усміхнувся дівчині й вийшов.

***
Увесь день він допомагав батькові по господарству. Увесь вечір мати вичитувала його за те, що він такий недолугий, уже дві дружини від нього пішли, що скоро вони з батьком підуть на пенсію, а онуків так і немає.

Вислухавши нотації матері, він пішов спати. Незважаючи на сільський спокій і втому, відразу заснути не вдалося. Згадалося життя з першою і другою дружиною.

З першою зійшлися, коли йому було двадцять п’ять, а тій тільки вісімнадцять, в інституті вчилася. Жили небагато. Почалися закиди на його адресу, які дратували все більше й більше. Незабаром розлучилися.

Дружина знайшла якогось заможного старого і поїхала з ним. Найімовірніше, спочатку знайшла, а потім розлучилися. Одружився вдруге, теж на молодій.

Чомусь, хоч він і був похмурим, дівчата вважали його романтичним чоловіком. Може за атлетичну фігуру та відчайдушну сміливість.

Незабаром романтична пелена зійшла з очей і цієї дружини. Знову почалися закиди, що не вистачає грошей, що приділяє мало уваги дружині. Дитину заводити, і ця дружина не поспішала.

Потім сталося зовсім уже неймовірне. Гліб застав свою дружину з коханцем, дісталося обом. З дружиною через місяць розлучилися. Бажання одружитися втретє не було. Так і заснув, і снилася йому Катя, яка господарює на його кухні, така юна і красива.

***
Скінчилися вихідні. Почався новий робочий тиждень. У понеділок роботи завжди побільше, треба недільні справи здати.
Повертався додому пізно, вийшов з машини, попрямував до свого під’їзду і… побачив Катю, яка кинулася йому назустріч, з якимось пакетом у руках:

— Здрастуйте, Гліб!
— Катю, що трапилося? — але глянувши на її сяючу фізіономію, все зрозумів.

— Просто хотіла вас побачити, — відповіла вона, немов боячись, що її зараз зупинять і відправлять додому. — Давайте, я вам що-небудь на вечерю приготую!

— Зайди! — відчинив двері під’їзду.
Мовчки дійшли до його квартири. Побачивши, що обличчя дівчини стало розгубленим, усміхнувся:

— Іди, готуй, якщо обіцяла!
— Зараз! — її обличчя знову стало щасливим, і вона кинулася на кухню.

А сам господар попрямував до ванної кімнати:

«Скільки ж вона мене чекала. У нормальних людей зміна закінчується о четвертій, нехай п’ятій. Значить, чекала понад дві години. Треба якось простіше все їй пояснити».

Помивши руки, зайшов на кухню, сів на стілець і поставив перше запитання, що спало на думку:

— Катю, батьки не ображають?
— Ні, вони вчора майже не пили, а сьогодні на роботу пішли, і татів друг зовсім не показується, — і раптом запитала. — Я у вас у холодильнику фарш знайшла. Ви макарони по-флотськи любите?

— Не знаю. Кілька разів пробував їх приготувати, виходило не дуже… Я з фаршу котлети смажу.
— Зараз дуже смачні вам приготую і швидко.

Зі свого пакета вона дістала якісь приправи. Заблищали ножі й ложки. Чомусь Глібу перехотілося говорити про серйозне, хотілося просто сидіти й дивитися на цю дівчину.

— Ти, де вчишся?
— У кулінарному коледжі, уже на другому курсі. Я завжди любила готувати. Мамі постійно ніколи було. Давно їм готую, років з чотирнадцяти. Ось подивіться, як смачно буде.

***
Не минуло й години, як вони сиділи і їли макарони по-флотськи. Гліб наминав за обидві щоки, з тим, що він готував, і не порівняти. Повечеряли, дівчина прибралася на кухні, а він так і не наважувався почати серйозну розмову, нарешті почав:

— Катю, мені вже тридцять п’ять, я дорослий дядько, двічі був одружений, але дружини пішли від мене.
— Значить вони не кохали вас.

— Може, і не в цьому справа. Розумієш, я не створений для нормального сімейного життя. Не вмію готувати, не вмію підтримувати порядок удома.

— Ну, і що ж? Я буду…, — застигла з широко розплющеними переляканими очима, розуміючи, що вирвалося те, про що говорити не варто було.

— Катю, тобі коли вісімнадцять виповниться?
— За вісім місяців двадцять другого березня в день весняного рівнодення.

— Ти зустрінеш нормального хлопця і все в тебе буде добре.
— Не хочу я нікого, крім тебе! — закричала дівчина, несподівано перейшовши на «ти». — Буду завжди тебе кохати!

Кохання

— Катю, зараз я відвезу тебе додому! І поки тобі не виповниться вісімнадцять, ми з тобою зустрічатися не будемо. Знайдеш нормального хлопця, я буду за тебе радий. Збирайся!

***

Сьогодні Гліб прийшов з роботи раніше. Завтра вихідні, а може просто кінець березня. Погода поки що хоч і не весняна, але весна вже відчувається.

Була і ще одна причина. Дедалі частіше й частіше останнім часом згадувалася та дівчина, з якою він зустрівся влітку минулого року. І зараз сидів на дивані й думав про неї:

«Схоже, у Каті все добре. Нехай буде щаслива, — прикрив очі, і знову з’явився її образ. — Може, це доля послала її мені, а я втратив свій шанс стати щасливим і зробити щасливою її».

Роздав боязкий стукіт у двері. Кинувся в передпокій, відчинив двері і мимоволі із самого серця вирвався крик:

— Катя! Заходь!
— Гліб! — вона переступила поріг, її очі сяяли. — Мені сьогодні вісімнадцять років виповнилося. Ти мене не виженеш?

— Я тебе не відпущу! — і ніжно обійняв дівчину.