Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Закpив сoбою вaгiтну дpyжину і 3-pічну дoньку. Сім’я бyла вдома у мoмент пpильоту

Закpив сoбою вaгiтну дpyжину і 3-pічну дoньку. Сім’я бyла вдома у мoмент пpильоту

Viktor
28 Травня, 202528 Травня, 2025 Коментарі Вимкнено до Закpив сoбою вaгiтну дpyжину і 3-pічну дoньку. Сім’я бyла вдома у мoмент пpильоту

«Нещодавно зробили ремонт, вклали душу – і ось тобі: усе в уламках, на вікнах чорна плівка», – каже Павло Макодрай, чия квартира постраждала під час обстрілу Тернополя 25 травня. Нині родина оговтується від пережитого та чекає на сприятливу погоду, аби поступово відновити оселю і повернутися додому.

Родина Макодраїв – Павло, його дружина Тетяна, яка на восьмому місяці вагітності, і трирічна донька Єлизавета – мешкають на сьомому поверсі новобудови на вулиці Яреми, 9-А.

У першу власну родинну оселю вони заїхали восени 2024 року, пише 20 хвилин.

Тернополянин каже: у кожен куточок вкладали душу, сили, кошти – робили все, аби було затишно як дорослим, так і дітям. Більшість вікон квартири виходять на промислову зону, куди вночі 25 травня влучила ворожа крилата ракета «Калібр».

Потужний вибух завдав значної шкоди не лише підприємствам, а й прилеглим житловим будинкам.

Здавалося, що будинок руйнується

У ніч з 24 на 25 травня родина була вдома. Тернополянин пригадує: орієнтовно о першій годині ночі дружина й донька заснули, а він ще займався справами.

Почувши сигнал повітряної тривоги, чоловік вирішив не лягати спати. Коли телеграм-канали повідомили про ракетну небезпеку для Тернополя, не встиг навіть розбудити дружину, як почув потужний вибух.

– Всередині мене була якась тривога, переживання. Зазвичай, коли летить ракета, то чути свист, а цього разу – нічого: тільки потужний вибух, а далі все почало сипатися, падати. У цей момент мені здалося, що ракета влучила у будинок і ось-ось він розсипиться. Я лише встиг закрити дівчаток собою, щоб на них не потрапили уламки, – розповідає тернополянин.

Перші секунди – страх та паніка, а далі думки: добре, що всі живі, що всі здорові. За кілька хвилин зібрали документи, трохи грошей, одяг для дитини і спустилися в укриття. На той момент, зізнається чоловік, було не до огляду квартири.

– Донечка міцно спала і навіть не прокинулася від вибуху, а ось дружина злякалася, я заспокоював: головне – всі живі, всі здорові, – каже пан Павло. – Ми не бачили масштабу руйнувань одразу. Повернулися до квартири лише після відбою тривоги. Доньку поклали спати у дитячій, яка не постраждала, і взялися за прибирання. А вже зранку до нас під’їхали батьки – допомагали витягати скло, заклеювали вікна плівкою.

Вибухова хвиля пошкодила вікна в більшості кімнат оселі, зокрема панорамні на лоджії. Також зачепила стелю, плитку, міжкімнатні двері, частково стіни.

– Наше ліжко розташоване біля вікна, і дуже пощастило, що тюлі витримали скло, яке розліталося від вибухової хвилі. Один керамічний горщик полетів просто на ліжко, в ноги. Якби в голову – наслідки могли бути набагато гіршими, – говорить Павло Макодрай. – На лоджії треба перемурувати стіну, замінити стелю та плитку, підлатати міжкімнатні двері. Я чув, що в людей навіть перестінки попадали, але ми під час ремонту все перетягували сіткою – вони вціліли. Є ще різні дрібні нюанси, але поступово наведемо лад.

Нині родина не проживає у квартирі, повертатися планують після оновлення. Тернополянин зізнається: після пережитого навіть заходити у помешкання складно – є страх, тривога. Але вірить, що з часом усе мине і вони звикнуть до оновленої оселі.

– Ми самостійно зафіксували наслідки у квартирі. Також повідомляв про пошкодження на лінію «102», на гарячу лінію Тернопільської міської ради. У чаті ОСББ казали, що комісія поступово працює, але до нас ніхто не приходив, ніхто не дзвонив. Я думаю, поки вирішиться питання з компенсацією, то ми вже впораємося самостійно. Тим паче вже зробили заміри вікон, замовили їх і чекаємо гарної погоди, щоб встановити та ліквідувати інші пошкодження, – говорить тернополянин.

Допомога людей – безцінна

Відео, на якому Павло Макодрай показує наслідки нічного обстрілу у квартирі, розлетілося соціальними мережами. Знайомі та друзі вирішили допомогти родині – ініціювали збір коштів на відновлення оселі. За кілька днів вдалося зібрати 22 000 гривень на банківський рахунок, також кошти передають готівкою або пропонують допомогу з побутовими речами.

– Ми не просили, але люди самі вирішили допомогти. Я бачу багато репостів, переказів – за що всім дуже вдячний. До нас звернулися навіть підприємці, які виготовляють штори, й запропонували зробити індивідуальне замовлення безоплатно. Ми погодилися, але вже після того, як усе відновимо, – каже Павло.

Родина дякує всім за підтримку, а також нагадує про важливість не ігнорувати сигнали повітряної тривоги, завжди пам’ятати про безпеку свою та своїх рідних. Допомогти родині Макодраїв можна за реквізитами: 4149609000978645 (Павло).

Навігація записів

Війська РФ на Сyмщині взялu під кoнтроль чотири сeла, мешканців встигли евакуюватu, – ОВА
Дрoни маcовано атакувaли Зeленоград під Москвою: зафіксовано влучання у технопaрк

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes